Що ми розуміємо під інтеграцією?

У широкому розумінні МОМ визначає інтеграцію як взаємну адаптацією між приймаючою громадою та мігрантами як окремими індивідами, так і групи в цілому. Для оцінки процесу інтеграції дослідники аналізують, чи наближається часом поведінка мігрантів до поведінки місцевого населення за різними показниками: володіння мовою, розмір заробітної плати, ймовірність знайти роботу, користування соціальною допомогою, наявність власного житла чи оренда, частота спілкування з сусідами, участь у виборах. Багато досліджень інтеграції в країнах з надійною статистикою (Канада, США, країни члени ЄС), показують, що іноземні мігранти інтегруються в приймаючі громади залежно від країни за 5-10 років.

Таке розуміння інтеграції узгоджується з очікуваним результатом реалізації Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадженням довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року: внутрішньо переміщені особи більше не потребуватимуть специфічної допомоги та зможуть реалізовувати свої права без обмежень на рівні з іншими громадянами.

Чому інтеграція важлива?

За даними проведених досліджень протягом останніх чотирьох років можна стверджувати, що ВПО відчувають складнощі в інтеграції на нових місцях проживання. Хоча нам бракує даних, збирати які рекомендує Організація економічного співробітництва та розвитку, через те, що єдиний реєстр ВПО досі не запущено, проведені дослідження показують брак доступу ВПО до базових прав (див. Звіт Національної моніторингової системи щодо ситуації з ВПО за грудень 2017 року, Всеукраїнське опитування щодо стосунків внутрішньо переміщених осіб та приймаючих громад в Україні (КМІС 2016), Комплексне соціологічне дослідження в рамках програми «Експертна підтримка реалізації Проекту «Надзвичайна кредитна програма для відновлення України» (КМІС 2018)). Отримані дані свідчать, що ВПО все краще інтегруються на новому місці, змогли працевлаштуватися, орендувати житло, отримують освітні та медичні послуги, хоч і в меншій мірі, порівняно з місцевими мешканцями. Проте вони залишаються здебільшого не залученими до прийняття рішень в громадах, де мешкають, для реалізації своїх базових прав змушені долати адміністративні перепони, покладаються більше на себе і на гуманітарні організації, ніж на державу.

ВПО потребують підтримки для інтеграції в приймаючі громади. Особливо це важливо під час збройного конфлікту та економічної кризи, коли зростає рівень нетерпимості, і приїжджі стають ’’першими винними’’, перетворюються на маргіналізовану групу, виключену з життя громади, яка є подразником та причиною збільшення соціальної напруги. Інтеграція ж дає їм можливість реалізувати свій економічний, соціальний, політичний та культурний потенціал.

Успішність цього процесу залежить не тільки від ВПО, а й від приймаючої громади, а це місцеві мешканці, влада та громадянське суспільство. Процес інтеграції відбувається здебільшого на індивідуальному рівні, де ВПО отримують можливість забезпечити свої права на освіту, працевлаштування, житло. Саме інституції, як наприклад освітні заклади або управління соціального захисту забезпечують правила гри. Нормативні акти, структура, знання та навички працівників є частиною цих інституцій та впливають на успішність інтеграції ВПО в приймаючі громади. Політика інтеграції визначається локальним контекстом: віддаленістю від лінії розмежування, кількістю ВПО, розвиненістю інфраструктури, попереднім досвідом міста.

Так як інтеграція це двосторонній процес, який потребує кроків як з боку ВПО, так і з боку влади та приймаючої громади, то і політики, які впроваджуються щодо ВПО насправді є мірилом не тільки того, як легко ВПО здатні будуть інтегруватися, а й того наскільки громада готова приймати мігрантів та бачити їх частиною себе.

Чому ми досі говоримо про потребу інтеграції ВПО?

Згідно з дослідженням МОМ, тільки близько половини ВПО вважають себе достатньо інтегрованими в приймаючі громади.

Суб’єктивна оцінка ВПО власної інтеграції

Джерело даних: Звіти національної системи моніторингу ситуації з внутрішньо переміщеними особами, МОМ.

Доступ до ринку праці переселенців гірший, ніж у решти населення України. Одна з причин цього – вагома роль неформальних зв’язків під час пошуку роботи, для розвитку яких у новому місті потрібен час.

Доступ до ринку праці

Джерело даних: Звіти національної системи моніторингу ситуації з внутрішньо переміщеними особами, МОМ; Державна служба статистики, розрахунки авторів

Згідно з даними МОМ, частка переселенців, які працюють, збільшилась з часом: до 48% в березні 2018. Однак вона нижча за частку працюючих серед населення України (56%) та відчутно нижча за частку ВПО, які працювали до переїзду (64%).

Щодо життя у власному та орендованому житлі, то поведінка переселенців та решти населення суттєво відрізняється. Ці відмінності зумовлені тим, що в Україні досить велика частка житла перебуває в приватній власності, і населення переважно живе у власному, а не орендованому житлі.

Наявність житла у власності

Джерело даних: Звіти національної системи моніторингу ситуації з внутрішньо переміщеними особами, МОМ; Державна служба статистики

Чому саме рівень міста?

Щонайменше три четверті переселенців проживають у містах. Їхні потреби відрізняються від місцевого населення, у першу чергу, через відсутність власного житла та пов’язаних з цим додаткових витрат на оренду житла, а також через відсутність особистих контактів, важливих для пошуку роботи в містах з погано розвиненими системами інформування про можливості працевлаштування. З іншого боку, муніципалітети відповідають за стан деякої соціальної інфраструктури, доступ до якої може полегшувати інтеграцію переселенців. Наприклад, розвинена інфраструктура закладів дошкільної освіти допомагає не тільки інтегрувати дітей, а й полегшує доступ батьків до ринку праці. При цьому система державних фінансів часто не дозволяє швидко реагувати на збільшення населення в місті та забезпечувати безперешкодний доступ до послуг та прав.