Вступ

Перед Україною досить гостро стоїть потреба пошуку шляхів забезпечення громадян_кам стабільної зайнятості з гідними умовами й оплатою праці та зниження рівня безробіття. Це передбачає, з одного боку, створення необхідної кількості робочих місць, тобто розробку та втілення реалістичних підходів до економічного відновлення і, можливо, перегляд політик розвитку окремих регіонів, зважаючи на нерівномірні масштаби руйнувань та збитків, нанесених інфраструктурі, релокацію бізнесів і вимушене переміщення працівни_ць. З іншого боку, необхідним є комплексне бачення політики зайнятості та різних політик, які б адресували проблему безробіття з різних сторін, а також займалися б вирішенням уже згаданих системних проблем, що існували на ринку праці і до війни.

У цій записці ми окреслюємо ключові політики зниження безробіття, які можна запозичити з досвіду політик зайнятості у повоєнній Європі після Другої світової війни — зокрема у Федеративній Республіці Німеччина (далі — ФРН), Великій Британії, Швеції. Також ми узагальнюємо арсенал більш сучасних підходів до регулювання зайнятості й активізації ринку праці, що існують наразі. Ми ставили собі за мету окреслити, які рекомендації можна взяти з попередньої історії та аналізу політик, зокрема у повоєнних ситуаціях, щоб знайти шляхи подолання безробіття в Україні, зокрема тривалого.

Цей текст орієнтований на широку аудиторію — всіх, хто цікавиться питаннями повоєнного відновлення, — тому ми намагалися зробити його максимально доступним і продемонструвати, як саме сприйняття безробіття як явища та проблеми, що заслуговує уваги з боку суспільства та держави, формувалося і змінювалося впродовж новітньої історії.

Актуальність

Вплив повномасштабної війни на зайнятість і ринок праці

З початку повномасштабної війни мільйони україн_ок втратили свою домівку і були змушені переїхати всередині країни та за кордон, залишили звичне життя, аби долучитися до лав Сил оборони України. Тисячі людей втратили своє життя або своїх близьких. Війна також справляє суттєвий негативний вплив на українську економіку — так, за оцінками Міністерства економіки, за перший рік війни економіка України скоротилася більш ніж на 30%. До цього призвели масштабні руйнування інфраструктури, порушення виробничих і торгівельних ланцюгів, скорочення обсягів виробництва товарів і послуг, а також масштабні переміщення населення.

Скорочення економіки, зі свого боку, призвело до масової втрати україн_ками роботи, особливо у перші місяці та півріччя війни. Так, за оцінками Міжнародної організації праці (далі — МОП), протягом перших трьох місяців війни роботу втратили близько 4,8 млн україн_ок, а в серпні 2022 року рівень безробіття в Україні сягнув 35%.

За перше півріччя повномасштабної війни уряд України вжив низки короткотермінових заходів, які відповідали на ці виклики. Так, аби зберегти принаймні частину робочих місць, було запроваджено програму релокації бізнесів. Процедуру реєстрації статусу безробітного й отримання виплат допомоги з безробіття у центрах зайнятості було спрощено; зареєстрованих безробітних дозволили залучати до виконання суспільно корисних робіт на оплачуваній основі. Було запроваджено програму надання компенсації роботодавцям за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб (далі — ВПО). Крім цього, було запроваджено виплати щомісячної соціальної допомоги для ВПО, одноразової допомоги для самозайнятих, вживалися заходи для забезпечення своєчасного нарахування та виплати людям грошових допомог, пільг і субсидій.

У квітні 2023 року в рамках урядового проєкту «єРобота» було запроваджено нові грантові програми на започаткування або розвиток власного бізнесу для учасни_ць бойових дій, членів їхніх сімей та осіб з інвалідністю внаслідок війни. У цьому ж році було вдосконалено механізм надання компенсацій роботодавцям за працевлаштування окремих категорій безробітних, а також працевлаштування безробітних на нові робочі місця в суб’єктах малого підприємництва.

Як і прогнозував Національний банк України (далі — НБУ), у 2023 році розпочалося поступове зниження рівня безробіття. За оцінками НБУ, у 2023 році рівень безробіття становив 18,2%. До цього призвело часткове відновлення виробництва і, головне, швидке зростання попиту на працівни_ць в умовах обмеженої пропозиції. Так, за оцінками НБУ, робоча сила у віці 15–70 років у 2023 році скоротилася більш ніж на чверть порівняно з 2021 роком. При цьому рівень безробіття все ще перевищує показники до повномасштабного вторгнення.

Як зазначено в інфляційному звіті НБУ, причинами цього є зміни у структурі економіки, зовнішня та внутрішня міграція, нерівномірність відновлення економіки у різних регіонах та галузях і повʼязане з цим посилення невідповідності потреб працедавців і навичок працівни_ць. Тому, попри позитивну тенденцію у відновленні зайнятості, значна частка людей все ще не могли знайти роботу.

У квітні 2024 року НБУ прогнозував, що рівень безробіття зменшиться до 14,2% у 2024 році та 10–12% у 2025–2026 роках. Проте навіть за оптимістичних сценаріїв рівень безробіття ще роками залишатиметься вищим за довоєнний, зокрема через збереження значної структурної складової безробіття, що стримуватиме зниження його рівня протягом тривалого часу.

Дефіцит необхідних кадрів, своєю чергою, обмежуватиме відновлення економіки в довгостроковій перспективі. Тривалим буде і процес відновлення виробничої та логістичної інфраструктури після завершення війни. Окрім того, наразі важко говорити про те, як саме завершиться війна, зокрема, якими будуть масштаби людських та економічних втрат у розрізі окремих регіонів і наразі окупованих територій. Нерозв’язані проблеми у сфері зайнятості, зокрема дискримінація на ринку праці — передусім жінок, працівни_ць старшого віку та ВПО — можуть лише поглибитися. Ці проблеми, а також брак політик, направлених на сприяння зайнятості окремих сегментів працездатного населення (як-от молоді), і недосконалість наявних програм перекваліфікації та підвищення кваліфікації всього населення, можуть зменшувати результативність короткотермінових і обмежених програм підтримки, які запроваджуються під час війни.

Відсутність можливостей для гідного працевлаштування вдома з великою ймовірністю може впливати на рішення тих україн_ок, які з початку війни виїхали за кордон, щодо свого повернення, а також на рішення тих україн_ок, які наразі перебувають вдома, щодо можливого виїзду на заробітки. Втрата трудового потенціалу, своєю чергою, не лише сповільнюватиме відбудову України, а й становитиме серйозну загрозу для її подальшого економічного розвитку. Це також суттєво обмежуватиме можливості України щодо виплати зовнішнього боргу, який продовжує зростати.

Зайнятість у проєкті Плану відновлення

Частково ці проблеми та ризики були адресовані у проєктах планів відбудови, розроблених у 2022 році Національною радою з відновлення України від наслідків війни. Втім, на відміну від багатьох інших сфер суспільного життя, праця та зайнятість не стали темою, за якою було розроблено окремий комплексний план. Питання безробіття та зайнятості з’являються у проєктах планів «Відновлення та розвиток економіки», «Повернення громадян, які тимчасово переміщені, зокрема за кордон, та їх інтеграція в суспільно-економічне життя держави» і «Соціальний захист».

Найбільше уваги цим питанням приділено у плані відновлення та розвитку економіки. Так, досягнення короткострокових цілей плану передбачає виконання завдання «підтримки бізнесу в питаннях збереження та збільшення зайнятості, стимулювання повернення громадян з-за кордону», де запропоновані «швидкі» та «короткотермінові» програми перекваліфікації (зокрема окремі спеціальні програми для ВПО) з орієнтацією на актуальний попит на ринку праці, а також модернізація та діджиталізація роботи Державної служби зайнятості (далі — ДСЗ) і стимулювання залучення приватних агенцій зайнятості до співпраці з ДСЗ.

Досягнення середньострокових цілей плану передбачає виконання завдання зі «сприяння повній продуктивній зайнятості та реалізації здібностей особистості в трудовій діяльності». Тут ідеться про запровадження «нових активних програм зайнятості», розробку програм, які б підтримували внутрішню трудову мобільність в Україні, а також стимулювали економічну реінтеграцію громадян_ок України, які тривалий час працювали або працюють за кордоном. Це передбачає впровадження нових інструментів у роботі ДСЗ з безробітними та подальшу діджиталізацію цих послуг, розбудову системи освіти дорослих, зокрема розробку деяких програм для професійного навчання безробітних. Більшість пропонованих заходів є, без сумніву, доречними, проте не можна не відзначити суттєвий фокус цих заходів на інформуванні людей про наявні вакансії та якісніше надання пропозицій вакансій (matching) і меншу увагу до того, як саме ці робочі місця будуть створюватися. Окрім того, більш системні заходи, як-от програми перекваліфікації чи навчання протягом життя, прописані радше декларативно, а такі питання як дискримінація на ринку праці за статтю та віком, проблеми переходу від освіти до праці та проблеми української молоді, яка буде вперше виходити на ринок праці під час війни, не адресовані зовсім.

Висновки

Війна Росії проти України є найбільшою війною на європейському континенті з часів Другої світової. Воєнні дії призвели до значних економічних наслідків, одним із яких залишається високий рівень безробіття, яке, попри позитивні тенденції до скорочення, зберігає значну структурну складову. Через критичні втрати людського капіталу, зміни у структурі економіки, значну зовнішню та внутрішню міграцію, нерівномірність відновлення економіки у різних регіонах і галузях суттєво посилилася якісна невідповідність попиту на робочу силу та пропозиції з боку працівни_ць (тих навичок і кваліфікацій, які вони мають). Через це зростає кількість людей, які тривалий час не можуть знайти роботу навіть попри наявність вакансій.

Тривале безробіття має низку негативних наслідків, передусім для перспектив людини на ринку праці, адже що довше людина безробітна, то складніше їй знайти роботу без сторонньої допомоги (Ескудеро, 2018). Окрім того, що довше людина безрезультатно шукає роботу, то вищим є ризик, що вона перестане брати участь у ринку праці в цілому, а частка економічно неактивного населення таким чином зростатиме. По-друге, тривале безробіття веде до падіння рівня добробуту та підвищує ризики опинитися за межею бідності. В Україні рівень бідності суттєво зріс з початку повномасштабного вторгнення. За даними загальнонаціонального вибіркового обстеження соціально-економічного становища домогосподарств, проведеного у грудні 2023 — лютому 2024 року, частка бідних за доходами зросла з 20,6% у 2021 році до 35,5% у 2023 році (ЮНІСЕФ, 2024). Тривале безробіття призводить до нижчих доходів протягом решти життя, а також до нижчого рівня пенсійних виплат. Окрім цього, у довгостроковій перспективі можуть додаватися більші ризики проблем зі здоров’ям, зловживання, а також зниження рівня соціальної інтеграції. При цьому працівни_ці, які вважаються більш вразливими на ринку праці, як-от молодь, жінки, працівни_ці передпенсійного віку, а також ті, хто має низький рівень освіти, мають більший ризик стикнутися із тривалим безробіттям (Алатало та ін., 2015).

Небезпека структурного безробіття також у тому, що через зміни у структурі робочої сили та повоєнній економіці, навіть якщо нові робочі місця активно з’являтимуться в рамках повоєнного відновлення, певна частина безробітних не зможе ними скористатися через брак затребуваних кваліфікацій. Водночас брак працівни_ць сповільнюватиме темпи відновлення та зростання економіки. Дослідни_ці вже зазначають, що для деяких галузей економіки України, як-от промисловість і будівельна галузь, втрата кваліфікованих працівни_ць матиме неспівмірно істотніші наслідки за решту секторів, при чому втрати людського капіталу зазвичай набагато гірше піддаються врахуванню у показниках «втрат і збитків» від війни (Хебб, Купер, 2024). Хоча втілення програм підтримки зайнятості, навчання і перекваліфікації та підвищення можливостей працевлаштування можуть коштувати для бюджету країни значних грошей, у довгостроковій перспективі тривале безробіття може мати ще більш суттєві негативні наслідки. Аби цього уникнути, необхідно приділяти увагу збереженню та розвитку потенціалу наявного працездатного населення і спрямовувати заходи на зниження тривалого безробіття, а найкраще — на запобігання йому.

У цій записці ми прагнули коротко викласти, як до розв’язання цих проблем підходили впродовж історії, з фокусом на політиках у Європі з повоєнних часів і донині. Історично значна частка соціальних гарантій, пов’язаних із працею — наприклад, страхування на випадок безробіття — виникли у Європі саме у повоєнний період і безпосередньо пов’язані з повоєнним контекстом. Успіх однієї з найвідоміших в історії програм економічної допомоги та повоєнного відновлення — анонсованого у 1947 році Плану Маршалла, що забезпечив відбудову зруйнованої інфраструктури, модернізацію виробництва, відновлення та ріст економіки, а також створення робочих місць у країнах Західної Європи після Другої світової війни — може бути повторений і в Україні за умов ефективного планування та використання коштів міжнародних партнерів у повоєнний період.

Порівнювати досвід відбудови країн Європи у повоєнний час, звісно, досить складно, адже за більш ніж 75 років значною мірою змінилася не лише сама світова економіка (глобалізація виробництва, розвиток сервісної економіки тощо), а й підходи до політик ринку праці та соціальних гарантій. Проте представлений у цій записці історичний досвід післявоєнної відбудови у 50-х–60-х роках і конкретно політик зайнятості та боротьби із безробіттям є корисним джерелом успішних і менш успішних підходів до забезпечення населення зайнятістю, боротьби з бідністю та повоєнної відбудови економіки в умовах значного руйнування виробничої інфраструктури.

Досвід країн, на території яких відбувалися воєнні конфлікти наприкінці XX — у XXI столітті, також може стати цінним для України. Проте необхідно враховувати такі обставини як тривалість війни, її характер (наприклад, громадянські війни можуть призводити до таких суспільних наслідків, врахування яких суттєво впливатиме на дизайн політик у різних сферах), масштаби руйнування інфраструктури та промислового комплексу в країні, структура економіки та ринку праці. Так, у Боснії та Герцеговині після завершення війни у 1995 році був вкрай високий рівень безробіття, а обсяги промислового виробництва скоротилися майже на 90% (Косаревич, 2024). При цьому, як і в Україні, рівень неформальності ринку праці там є досить високим, і ще вищим він був у перше десятиліття після завершення війни. Ще у 2001 році 37% всіх працюючих у Боснії були зайняті у неформальному секторі (Kondylis, 2007), а у 2019 році — 20%, що співмірно з Україною, де, за даними Державної служби України з питань праці, у 2021 році цей показник становив 19,5%.

У цілому, запозичуючи міжнародний досвід програм, спрямованих на подолання безробіття, слід передусім спиратися на наявні оцінки їхньої ефективності, а також на ті фактори, що були важливими для успіху конкретної програми, й обов’язково враховувати відмінності національних контекстів, зокрема структуру економіки та ринку праці, наявну мережу інституцій, які працюють з безробітним і бідним населенням. Наприклад, уже згадане поєднання активних і пасивних політик зайнятості у країнах з розвиненою економікою справді допомагає досягати кращих результатів у реінтеграції безробітних на ринку праці, проте в країнах з високим рівнем неформальної зайнятості одночасне застосування таких політик, як показує аналіз МОП (Пігнатті, Ван Белле, 2018), не є настільки успішним.

Важливо, що одні й ті самі політики можуть досягати різних результатів залежно від свого дизайну, цілей і груп населення, на які вони спрямовані. Здійснений фахів_чинями МОП мікроекономічний аналіз політик, спрямованих на подолання безробіття, які були втілені у різних країнах Латинської Америки та на Карибах, продемонстрував, що саме дизайн, таргетування та реалізація політик має вирішальне значення для їхньої ефективності (МОП, 2016). Саме тому необхідно не лише уважно ставитися до запозичення досвіду інших країн, а й постійно аналізувати ефективність уже запроваджених політик підтримки зайнятості та економіки внаслідок повномасштабного вторгнення (як-от запровадження податкових пільг для підприєм_иць чи надання вигідних кредитів для відкриття власної справи). Впровадження будь-яких нових політик і програм найліпше розпочинати з пілотних проєктів. Моніторинг та оцінка результатів таких пілотів стануть ключовим інструментом для розуміння їхньої ефективності та відстеження прогресу. Це дозволить з’ясувати, які заходи сприяють підвищенню рівня зайнятості, створенню стабільних робочих місць та економічному зростанню, за яких умов їх можна масштабувати і на яку групу населення таргетувати тощо.

Нижче ми виділяємо низку ключових аспектів у подоланні безробіття (з фокусом на його тривалій структурній складовій), які варто взяти до уваги, спираючись на досвід інших країн.

Варто поєднувати політики у сфері зайнятості з іншими політиками, передусім соціальною та житловою.

Якщо безробітна особа має доступ до достатньої соціальної допомоги, це збільшує ймовірність того, що вона знайде стабільну роботу, яка відповідає її навичкам та кваліфікації, і матиме час та сили пройти необхідні програми підвищення кваліфікації або перекваліфікації, щоб знайти бажану роботу. Відсутність такого базового рівня фінансової безпеки з більшою ймовірністю штовхатиме безробітну людину погодитися на будь-яку роботу, що не обов’язково дозволяє реалізувати її потенціал і не гарантує тривалу зайнятість. Аналіз результативності політик, заснованих на скороченні соціальних виплат для активізації безробітних, демонструє, що вони не обов’язково сприяють справді стабільному працевлаштуванню колишніх безробітних. Країни, що застосовують комплексні системи допомоги безробітним, зазвичай мають вищий рівень зайнятості та нижчий рівень бідності. Тому МОП (2012) наполягає, що як соціальні виплати, так і активні політики зайнятості необхідно розглядати як дві невіддільні частини ширшої системи соціального захисту населення, покликані покращити можливості людей на ринку праці та подолати пастку бідності.

Не меншу роль у підвищенні зайнятості відіграє і забезпечення права на житло. Так, проаналізувавши зайнятість осіб, які винаймали соціальне житло за субсидованою орендною платою у п’яти найбільших містах Баварії (Німеччина), до переїзду в таке житло і після нього, група дослідни_ць виявили, що проживання в доступному житлі має довгостроковий позитивний вплив на працевлаштування людей з низькими доходами (Даут та ін., 2024). Вони з’ясували, що дохід осіб почав зростати вже через два роки після заселення у таке житло, причому великою мірою це пояснюється значним зниженням рівня безробіття — з 25% до 15%.

Наявність доступного житла та розвиненої соціальної інфраструктури також уможливлює більшу регіональну мобільність на ринку праці, а отже, й поєднання роботодавців і працівни_ць з відповідними кваліфікаціями.

Окремі програми боротьби з безробіттям доцільно спрямовувати на окремі категорії населення, що є більш вразливими на ринку праці та/або стикнулися із додатковими проблеми через війну, як-от на жінок, молодь, працівни_ць старшого віку, людей з інвалідністю тощо. При цьому важливо враховувати ширший спектр факторів, які впливають на можливості цих груп на ринку праці, зокрема на розповсюдженість упередженого ставлення та дискримінації представни_ць таких категорій, а також брак необхідної соціальної інфраструктури (наприклад, садочків) та розумного пристосування робочих місць.

Політики, спрямовані на підтримку зайнятості вразливих груп населення та підвищення їхнього добробуту, мають бути узгоджені між собою. Так, варто звернути увагу на моделі інтегрованих систем соціального захисту, що передбачають роботу мультидисциплінарних команд, які комплексно підходять до підтримки сімей, що опинилися у складних життєвих обставинах, і більш інтенсивну взаємодію фахів_чинь із соціальної роботи, які здійснюють соціальний супровід таких сімей, та кар’єрних радниць чи консультант_ок.

Якщо говорити про більш комплексний погляд на зайнятість і узгодження цілей трудової та соціальної політики, у повоєнній відбудові слід приділити увагу інвестиціям у створення робочих місць у сфері соціальної інфраструктури та догляду (система охорони здоров’я, надання соціальних послуг і догляду, дитячі садочки тощо). Наявні дослідження демонструють, що попри те, що такі витрати розглядаються як розтрата державного бюджету, інвестиції в соціальну інфраструктуру насправді будуть мати позитивний вплив як на зайнятість, так і на рівень економічного зростання, зокрема на ріст ВВП (Онаран, Ойват, 2022).

Поєднання й інтеграція політики зайнятості та соціальної політики є невід’ємним аспектом подолання безробіття. Якщо безробітна особа має доступ до достатньої соціальної допомоги, це збільшує ймовірність того, що вона знайде стабільну роботу, яка відповідає її навичкам і кваліфікації, та матиме час і сили пройти необхідні програми підвищення кваліфікації або перекваліфікації, аби знайти бажану роботу. Відсутність такого базового рівня фінансової безпеки з більшою ймовірністю штовхатиме безробітну особу погодитися на будь-яку роботу, що не обов’язково дозволяє реалізувати її потенціал і не гарантує тривалу зайнятість. Країни, що застосовують продумані та комплексні системи допомоги безробітним, мають вищий рівень зайнятості та нижчий рівень бідності.

У довгостроковій перспективі важливим є не лише зниження рівня безробіття, а й гідна праця та стабільна зайнятість.

Говорячи про подолання тривалого безробіття та його негативних наслідків, важливо також вийти за рамки суто кількісних показників — як-от рівня скорочення безробіття чи кількості створених нових робочих місць.

Залучення значних інвестицій для повоєнної відбудови, що супроводжуватиметься створенням робочих місць, може бути важливим кроком для подолання безробіття. Проте важливо, аби такі робочі місця гарантували стабільну зайнятість і гідні умови праці. Адже важливим показником ефективності політик для подолання тривалого безробіття є не лише працевлаштування безробітних, а й рівень заробітної плати, який гарантує мінімально гідний рівень життя. Інакше колишні безробітні «покинуть» статистику безробіття, проте поповнять когорту так званих працюючих бідних.

Слід зауважити, що лібералізація трудових відносин і флексибілізація ринку праці, яка може запроваджуватися з метою стимулювання створення робочих місць, нерідко може призводити радше до сегментації ринку праці, коли у певних секторах економіки стає непропорційно більш поширеним слабкий рівень захисту трудових прав і низький рівень соціальних гарантій — аж до відсутності певного мінімального гарантованого доходу від роботи (як-от у випадку з контрактом нульових годин). При цьому частіше за інших у таких умовах працюватимуть представни_ці тих категорій населення, які в цілому є більш вразливими, як-от молодь, жінки, мігрант_ки, працівни_ці з низьким рівнем освіти тощо.

Основний фокус варто спрямовувати на створення можливостей для набуття необхідних навичок, програми перекваліфікації та навчання.

Як уже було зазначено, оцінки впливу активних політик зайнятості підтверджують, що вони мають негативний ефект на довготривале безробіття. При цьому саме навчальні програми, спрямовані на розвиток наявних навичок і набуття нових кваліфікацій, є, фактично, найбільш універсальним інструментом, що має позитивний ефект на зайнятість всього населення (Ескудеро, 2018), а не окремих груп безробітних. Саме наявність затребуваних на ринку праці знань і навичок має вирішальне значення для можливостей особи знайти стабільну роботу та самостійно себе забезпечувати.

Програми з перенавчання також дозволяють забезпечити більшу мобільність всередині ринку праці, спрямувати працездатне населення у ті сектори економіки, що мають дедалі більшу потребу у працівни_цях, і забезпечити зростання продуктивності праці, що є запорукою повоєнного зростання економіки.

Тому важливо інвестувати у розвиток нових і модернізацію наявних програм перенавчання та підвищення кваліфікації, а також програм здобуття часткової професійної кваліфікації, запроваджувати нові формати, доступні для проходження такого навчання (онлайн-навчання, а також дуальні програми, що передбачають поєднання навчальної складової та практики), і розширювати перелік кваліфікацій, для здобуття яких можна скористатися ваучером на навчання від ДСЗ.

Важливо також розвивати напрямок освіти для дорослих і навчання протягом життя, аби зберігати та підтримувати саму здатність навчатися серед осіб працездатного віку.

Окремої уваги заслуговує також проблема освітніх втрат серед молодих людей, які збираються виходити на ринок праці або вже на нього виходять і здобували освіту в період карантинних обмежень, пов’язаних з пандемією коронавірусу, та/або під час повномасштабної війни.

Важливою є модернізація підходів і підвищення ефективності роботи Державної служби зайнятості.

Для зниження рівня безробіття й успішної реалізації політик зайнятості в цілому одну з вирішальних ролей відіграє робота Державної служби зайнятості та її підрозділів на місцевому рівні. Наявні дослідження демонструють, що інвестиції коштів, спрямовані на забезпечення якісного адміністрування програм підвищення зайнятості, а також послідовність впровадження тої чи іншої програми, яка забезпечується сталою роботою інституцій, мають позитивний вплив на ефективність їх виконання (Ескудеро, 2018).

Для подолання тривалого безробіття ДСЗ має бути максимально ефективною у поєднанні роботодавців і потенційних працівни_ць. Це передбачає покращення наявних інструментів, які використовуються для цього в роботі ДСЗ; їх цифровізацію; налагодження більш тісної співпраці з роботодавцями та розширення кола таких партнерств; удосконалення роботи фахів_чинь ДСЗ при консультуванні шукач_ок роботи, а також при розробці індивідуальних планів і супроводу під час їх виконання.

Завантажити повний звіт у PDF (696 КБ)