Два роки повномасштабної війни в Україні: думки, переживання, дії

Як команда соціальних дослідни_ць та аналітик_инь, з перших тижнів повномасштабної війни ми почали вивчати й аналізувати вплив війни на українське суспільство. У березні 2022 року ми провели перше дослідження, щоб зафіксувати думки, переживання та дії людей в Україні у перші два тижні після 24 лютого 2022 року. Аби зафіксувати динаміку змін в емоційних станах, прийнятті рішень і пристосуванні побуту до умов війни, ми щотри місяці протягом першого року повномасштабної війни проводили наступні хвилі дослідження. Тож у травні 2022 року було проведено другу хвилю, присвячену першим трьом місяцям повномасштабної війни; у серпні 2022 року — третю хвилю, присвячену шести місяцям повномасштабної війни; у листопаді 2022 року — четверту хвилю, присвячену девʼяти місяцям повномасштабної війни, у лютому-березні 2023 року — пʼяту хвилю, присвячену першому року повномасштабної війни. У лютому-березні 2024 року ми провели шосту хвилю, аби зафіксувати вплив подальшого розгортання подій впродовж другого року повномасштабної війни і зумовлені цим зміни. Результати її аналізу представлені у цьому звіті.

Команда дослідження вдячна всім за заповнення та поширення опитувальника. Ми також дякуємо тим, завдяки чиїй підтримці стала можливою підготовка цього тексту, зокрема людям, які зробили благодійні внески на діяльність Cedos, і нашим донорам. Цей звіт підготовлений у рамках проєкту Documenting Ukraine Інституту гуманітарних досліджень (Відень).

Методологія

Метою дослідження було зафіксувати (процесуально — безпосередньо під час розгортання подій, а не ретроспективно), описати й узагальнити досвіди переживання війни в Україні, а також тенденції зміни переживань у часі. 

Предмет дослідження — досвіди переживання війни українським суспільством.

Для цілей цього дослідження ми відносимо до українського суспільства всіх, хто ідентифікує себе з ним. Ми не виключаємо з цієї сукупності людей, які не мають українського громадянства; людей, які певний час не живуть в Україні, але ідентифікують себе з Україною й українським суспільством. Ми не обмежуємо обʼєкт дослідження лише цивільним населенням, включаючи також комбатант_ок, однак припускаємо, що представленість останніх у вибірці є обмеженою. 

Фокусом дослідження є етап російсько-української війни, відомий як «повномасштабна війна», що розпочався 24 лютого 2022 року внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. Попри те, що війна розпочалася ще у 2014 році, масштаб її впливу на українське суспільство суттєво змінився і зріс внаслідок повномасштабного вторгнення, що і стало поштовхом до початку роботи над цим дослідженням.

Дослідження є розвідувальним, тобто має на меті передусім опис дійсності, а не пошук звʼязків і пояснення причин. Оскільки метою дослідження є ідентифікація можливих тенденцій переживань, а не їх кількісна оцінка, ми, як і у попередніх хвилях, обрали якісницький підхід. Це дозволило зробити схоже за методологією дослідження та мати можливість зіставляти отримані результати.

Для збору даних ми використовували опитувальник для самозаповнення, оформлений у Google Forms. Як показали попередні хвилі дослідження, такий варіант є простим і зручним для респондент_ок, бо не має часових обмежень, передбачає можливість необовʼязкових відповідей і переривання проходження опитування в будь-який момент. Інформація про дослідження та посилання на форму для заповнення поширювалися на сторінках Cedos у соціальних мережах, зокрема через таргетовану рекламу від фейсбук-сторінки Cedos, через імейл-розсилку Cedos, на особистих сторінках залучених дослідни_ць і в особистій комунікації. 

Оскільки це дослідження досвідів переживання повномасштабної війни українським суспільством є шостим таким дослідженням, ми називаємо його «шостою хвилею». Попри це, опитувальник лише частково повторював попередні, адже впродовж 2023 року ситуація в Україні суттєво змінилася. Наприклад, враховуючи те, що взимку 2023–2024 років не було масованих відключень електроенергії, питання про їхній вплив не були включені до анкети, на відміну від четвертої та п’ятої хвиль дослідження. Водночас у зв’язку з тим, що повномасштабна війна триває вже більше двох років, було прийнято рішення дослідити те, наскільки змінилося повсякдення опитаних у контексті практик, які безпосередньо пов’язані з війною, а саме волонтерства та жертвування коштів на Збройні сили України (ЗСУ). Окрім цього, ми вирішили додати в опитувальник питання, які стосувалися відбудови, а також зміни соціальних норм у суспільстві. Водночас деякі питання, які стосувались повсякдення та побуту, емоційних переживань, працевлаштування, залишилися у такому ж або дещо модифікованому вигляді для збереження тяглості.

Загалом, опитувальник містив питання, котрі співвідносяться з п’ятьма вимірами, що стосуються різних сфер життя людини, через які ми розглядаємо досвіди переживання війни у межах цього дослідження:

• тілесний вимір: питання про повсякдення та побут; 
• психологічний вимір: питання про емоційні переживання та відчуття, а також про способи справлятися з цими переживаннями;
• соціальний вимір: питання про спілкування з різними групами людей;
• економічний вимір: питання про зміни в роботі та її характері;
• публічний вимір: питання, які стосуються громадської діяльності, включно з волонтерством і пожертвами, питання щодо єдності суспільства, зміни соціальних норм в українському суспільстві, питання про думки щодо розвитку війни, бачення власної ролі у війні, роздуми про відновлення та відбудову, а також питання про ставлення до мобілізації до Збройних сил України.

Крім цього, в опитувальнику були прикінцеві питання для визначення соціально-демографічних характеристик респондент_ок. 

На початку опитувальника містилося розʼяснення щодо мети дослідження та конфіденційності зібраної інформації, а також попередження про те, що він передбачає запитання щодо чутливих тем. Крім того, було надано інформацію про сервіси та платформи безкоштовної психологічної допомоги і посилання на них. Більшість питань передбачали відкриті відповіді, тож респондент_ки не були обмежені наперед заданими варіантами. Таким чином ми намагалися спонукати респондент_ок описувати власний досвід, мотивації та переживання й надавати більш розгорнуті відповіді. 

Перед початком опитування ми провели пре-тест розробленого інструментарію. Пре-тест проводився серед кола знайомих учасни_ць дослідницької команди. Основним завданням пре-тесту було зʼясувати, чи зрозумілими є формулювання питань, чи викликає формулювання питань і заповнення опитувальника психологічний дискомфорт, а також перевірити, скільки часу в середньому займає заповнення опитувальника. 

Опитування було проведене протягом 29 лютого — 26 березня 2024 року. За цей час в опитуванні взяли участь 218 респондент_ок, що менше, ніж у минулих хвилях.  У цьому звіті наведено аналіз результатів опитування стосовно всіх питань, які були у фокусі дослідження, крім питань про ставлення до мобілізації, які будуть опубліковані окремо.

Обмеження дослідження

Проводячи це дослідження, ми стикнулися з низкою викликів щодо дослідницької методології та етики. Обрані шляхи реагування на ці виклики визначили обмеження проведеного дослідження.

• Вибірка дослідження не є репрезентативною для населення України. Розподіл соціально-демографічних характеристик (як-от стать, вік, матеріальний стан, розмір населеного пункту та регіон проживання тощо) серед опитаних не відображає розподілу цих ознак серед усього населення України. З огляду на це результати опитування не можна поширювати на все населення. У звіті за результатами дослідження ми описуємо досвіди та переживання, які реально існують і які нам вдалося зафіксувати. Водночас цей опис досвідів не є вичерпним. Обрана методологія не дозволяє нам робити висновків про поширеність цих досвідів. Хоча ми наводимо деякі спостереження щодо можливих тенденцій у тому, як різняться відповіді людей, що належать до різних соціальних груп, проте вони не є однозначними свідченнями наявності певних закономірностей, а лише припущеннями, що потребують подальших досліджень.
• Обрані нами методи збору даних і розповсюдження опитувальника могли вплинути на непредставленість у вибірці людей, які в період проведення опитування не мали доступу до інтернету, а також тих, хто не володіє навичками користування платформою Google Forms.
• Зважаючи на безпекові ризики, брак вільного часу та можливий брак доступу до інтернету й технічних засобів, у вибірці дослідження могли бути недопредставленими люди, які перебували на окупованих територіях, у зонах бойових дій, інтенсивних обстрілів чи близько до них, а також комбатант_ки. Люди, які належать до перерахованих категорій, присутні у вибірці, однак, зважаючи на безпекові ризики, опитувальник не містив питань, на меті яких могла б бути ідентифікація таких респондент_ок. З огляду на це ми також не можемо оцінити їх частку у вибірці чи порівняти їхні відповіді з результатами інших респондент_ок.
• Порівняно з попередніми хвилями, у шостій ми змогли зібрати досвіди меншої кількості людей: лише 218 осіб заповнили анкету у порівнянні з 435 людьми у п’ятій хвилі, 352 — у четвертій, 320 — у третій, 335 — у другій та 555 — у першій. Ми повʼязуємо це з втомою і зменшенням бажання ділитися своїм досвідом життя в часи війни. Це також відобразилось у меншому обсязі відповідей на запитання опитувальника, ніж у попередніх хвилях дослідження. Аби отримати більше заповнень анкети, ми застосовували таргетовану рекламу від фейсбук-сторінки Cedos, призначену для тих, хто вподобав сторінку, та їхніх друзів. Така цільова аудиторія платного поширення покликана наблизити вибірку до тієї, яка була сформована у першій хвилі завдяки органічному поширенню (без реклами), а також другій–п’ятій хвилях, де також застосовувалося платне поширення. 
• Беручи до уваги досвіди попередніх хвиль опитування, ми вдалися до низки кроків, аби забезпечити більшу представленість серед опитаних соціальних груп, що були недопредставленими раніше (чоловіки, люди старшого віку, люди з низькими доходами). Для цього в анкеті ми розмістили прохання до респондент_ок за можливості попросити знайому чи близьку людину старшого віку взяти участь в опитуванні. Крім цього, ми застосовували таргетовану рекламу від фейсбук-сторінки Cedos з посиланням на опитувальник і закликом поділитися своїм досвідом, призначену для цільових груп (чоловіків і жінок різного віку, чоловіків і жінок старшого віку, чоловіків різного віку).
• Попри те, що ми поширювали анкету тими самими каналами комунікації, а також надсилали посилання на неї учасни_цям попередніх хвиль дослідження, які погодилися взяти участь у наступних і залишили свої контактні дані, вибірки різних хвиль не є однаковими. Не є ідентичними також анкети, хоча вони й містять низку схожих або аналогічних запитань. Зважаючи на це, можливості порівняння різних хвиль дослідження є обмеженими. Ми порівнюємо там, де це актуально і доречно. Втім, такі порівняння не є однозначними свідченнями наявності певних закономірностей, а лише припущеннями про можливі тенденції, що потребують подальших досліджень.
• Самозаповнення респондент_ками опитувальника зі значною кількістю відкритих відповідей передбачає метод фіксації власного досвіду та переживань через письмо. Обмеженням або наслідком вибору цього методу є те, що фіксація своїх переживань на письмі неуникно сприяє більшій наративізації оповіді та спонукає раціоналізувати пережите, що було враховано при аналізі даних.
• Включеність дослідни_ць, тобто те, що вони тією чи іншою мірою переживають досвід повномасштабної війни та вимушеного переселення, може бути як перевагою, так і обмеженням дослідження. З одного боку, це могло спонукати до більшої рефлексивності та чутливості щодо отриманих даних внаслідок їх співставлення з особистими переживаннями. З другого боку, це могло задавати наперед певні аналітичні матриці, які впливатимуть на інтерпретацію отриманих даних. Задля уникнення когнітивного або досвідового викривлення робота з отриманими даними розподілена між дослідни_цями як на етапі аналізу й інтерпретації, так і на етапі взаємного редагування.

Це дослідження не є всеохопним. Його результати фіксують різноманіття досвідів переживання війни та їх модифікації на певному проміжку часу, але не можуть бути екстрапольовані на все населення України та весь період війни, адже множинність досвідів її переживання є більшою й багатограннішою. Вони потребують багатьох подальших досліджень — від репрезентативних на національному рівні до сфокусованих на окремих темах і соціальних групах.

Висновки

Проведене дослідження дає нам змогу дійти певних висновків стосовно досвідів і переживань в українському суспільстві в період лютого-березня 2024 року.

Учасни_ці дослідження доволі часто зазначали, що протягом другого року повномасштабної війни вони повернулися до звичного для себе способу життя й адаптувалися до життя в умовах війни. Вони ділилися, що протягом другого року повномасштабної війни їхній побут став більшою мірою схожим на звичайний у порівнянні з першим роком. Також постачання електроенергії протягом другого року повномасштабної війни було стабільнішим, ніж протягом першого, що позитивно вплинуло на передбачуваність рутини учасни_ць дослідження.

Стосовно свого повсякдення респондент_ки часто згадували про працевлаштування або втрату роботи, зміну фінансового становища (часто — в бік погіршення), зміну місця проживання, зміну у стосунках з близькими людьми. На побут і повсякдення також впливав емоційний стан учасни_ць дослідження, у частини з них він погіршився. Інформант_ки, розповідаючи про повсякдення, згадували й про допомогу ЗСУ та волонтерство, долучення до Сил оборони або наявність таких планів.

Робота значної частини респондент_ок не змінилася протягом другого року повномасштабної війни — їхні посади, обсяги та формати роботи залишилися такими ж, як були до цього. У тієї частини опитаних, чия ситуація з працевлаштуванням покращилася, відбувалися такі позитивні зміни: влаштувалися на нову роботу, нормалізувався обсяг навантажень, відновився розвиток кар’єри, вони змінили роботу на більш цікаву та суспільно важливу. З іншого боку, у частини респондент_ок ситуація з працевлаштуванням змінилася на гірше: вони були вимушені залишити роботу та піти на менш кваліфіковану, перейшли на тимчасову зайнятість, часто змінювали роботу. Як і у попередніх хвилях дослідження, тенденції у змінах фінансового становища опитаних були неоднозначними та змінювалися як у кращу, так і у гіршу сторони — здебільшого це залежало від їхньої ситуації з працевлаштуванням.

Як і у попередніх хвилях дослідження, до найрозповсюдженіших першочергових турбот респондент_ок продовжували належати питання, напряму пов’язані з війною: смерті людей через воєнні дії, хвилювання за військових, ситуація на фронті. Серед інших названих турбот більшість також пов’язані з війною або спричинені нею: респондент_ки розповідали про переживання за свою безпеку та життя, а також за рідних і друзів, російські обстріли, тривалість війни та варіанти її завершення, недостатність військової допомоги від країн-партнерів, перспективи демобілізації родич_ок. Внутрішньо переміщені люди говорили й про занепокоєння через неможливість повернутися додому. Багатьох учасни_ць дослідження хвилювала спричинена війною невпевненість у майбутньому та невизначеність стосовно подальших планів. Також серед турбот згадували про матеріальне становище та працевлаштування, стан власного фізичного та ментального здоров’я, стан здоров’я рідних.

Багато емоцій та переживань респондент_ок були пов’язані з тривалістю повномасштабної війни і з роздумами стосовно ймовірності тривалого продовження війни. Учасни_ці дослідження у своїх відповідях розмірковували про ступінь прийняття довгого продовження війни та рефлексували стосовно її відображення на своєму емоційному стані.

Для багатьох інформант_ок війна стала стресором, що пригнічував і викликав складні емоційні стани. На відміну від перших хвиль дослідження, стосовно свого емоційного самопочуття респондент_ки стали рідше говорити про насичені негативні емоції на кшталт сильної злості, болю, шоку, а також намагалися уникати джерел таких емоцій — наприклад, новин і комунікації з певними людьми. У відповідях нерідко траплялося слово «втома» — «постійна», «від всього», «від життя», «від тривалості війни». Респондент_ки також описували свій стан з використанням слова «важкість».

У попередніх хвилях дослідження респондент_ки часто говорили про складнощі з плануванням, коли ділилися своїми думками про майбутнє. Ознакою, що вирізняє дані цієї хвилі, було посилення пов’язаності майбутнього з негативними емоціями. Учасни_ці дослідження відчували сильну розгубленість, «стан ступору», були фрустровані неможливістю впливати на події у своєму житті, казали, що втрачали відчуття сенсу у поточній діяльності через неможливість планування та невизначеність зовнішніх обставин.

Розповідаючи про те, що допомагає справлятися з емоційними переживаннями, респондент_ки найчастіше згадували про рідних, друзів і колег, а також спільне проведення часу з ними. До інших джерел емоційної підтримки належали турбота про рідних, відпочинок, занурення в робочу та навчальну діяльність, щоденна рутина, фізичні активності, хобі, отримання психологічної допомоги. Варто зазначити, що на відміну від третьої хвилі дослідження, опитування для якої проводилося через 6 місяців після початку повномасштабної війни, у шостій хвилі значно зменшилася частка респондент_ок, які казали, що їм емоційно допомагала віра в ЗСУ та надія на перемогу.

Більшість респондент_ок відзначали деякі зміни у своєму спілкуванні з іншими людьми. Часто зміни стосувалися загалом особливостей комунікації під час війни, а не комунікації з певними групами суспільства. Так, учасни_ці дослідження ділилися, що почали менш активно спілкуватися з людьми, які не є їхнім найближчим соціальним колом. Також респондент_ки розповідали, що, на їхню думку, спілкування між людьми стало більш напруженим. У більшості випадків учасни_ці дослідження серед причин появи такої напруги у спілкуванні з певними групами людей називали відмінності у досвіді проживання війни, ступені залученості людей у допомогу Силам оборони та ставленні до війни.

Зміна у спілкуванні була помітною між людьми, які залишилися в Україні після повномасштабного вторгнення, та тими, хто вимушено перемістилися за кордон. На це значною мірою впливало життя в різних контекстах і фізична відстань. Вимушено переміщені за кордон вказували на відчуття виключеності з життя українського суспільства, говорили про бажання бути більш залученими. Ті ж, хто залишилися в Україні, не завжди були готові сприймати поради від вимушено переміщених за кордон і подекуди висловлювали нерозуміння їхнього вибору місця проживання.

Деяким опитаним було складно спілкуватися з людьми, які ставилися до війни менш включено, ніж вони самі. Багато респондент_ок вказували на важливість спільності цінностей та політичних поглядів. Група учасни_ць дослідження, чиї близькі служать в Силах оборони, вказували, що для них при спілкуванні важливим є ставлення співрозмовни_ць до мобілізації або факт військової служби.

Думки більшості опитаних стосовно змін у відчутті єдності в суспільстві протягом другого року повномасштабного вторгнення сходилися на тому, що це відчуття зменшилося. Часто учасни_ці дослідження пов’язували це з поляризацією суспільства, звиканням і втомою від війни. Частина опитаних, які проживають за кордоном, також вказували на своє віддалення від українського суспільства.

З іншого боку, були висловлені думки щодо збереження українським суспільством можливості згуртовуватися у критичних ситуаціях на кшталт обстрілів цивільної інфраструктури. До того ж частина респондент_ок віднайшли для себе сильне відчуття єдності у спільнотах, які пов’язані з волонтерською й активістською діяльністю для допомоги Силам оборони України.

Майже всі з неписаних соціальних норм, які змінилися в українському суспільстві, на думку респондент_ок, були пов’язані з впливом війни. Найпоширеніша зміна, яку відзначали учасни_ці дослідження, — зменшення або відмова від використання російської мови та продуктів російської культури (музики, кінематографу, літератури), особливо в публічній площині. Частина респондент_ок вказували на поширеність конфліктів у взаємодії, агресії, взаємних звинувачень. На думку частини інформант_ок, деякі політичні теми стали табуйованими в українському суспільстві. Водночас тема психоемоційного стану, зокрема ментальних проблем, стала більш нормалізованою. Респондент_ки також вказували на підвищення рівня співчуття, уважності до інших. «Новою нормою» часто називали утримання від демонстрації відпочинку та розкоші у соціальних мережах. Більш рутинними стали негативні новини, які стосуються загибелі військових, цивільних і руйнування міст.

Значна частка респондент_ок ділилися, що, на їхню думку, нормою в українському суспільстві стала допомога ЗСУ, що виражається в активній залученості людей до волонтерської діяльності та грошових зборів на користь Сил оборони. Водночас опитані висловлювали різні думки стосовно сприйняття чоловіків, які уникають військової служби, — від осудливих до співчутливих.

Як і в попередній хвилі дослідження, у відповідь на питання про уявлення стосовно подальшого розвитку війни опитані здебільшого говорили про тривалість війни та ймовірні сценарії її розвитку. Більшість респондент_ок після другого року повномасштабного вторгнення зрозуміли або прийняли для себе той факт, що війна триватиме ще довго. Ті, хто ділилися очікуваннями про подальшу тривалість війни, називали проміжок від двох до десяти років.

Серед сценаріїв розвитку війни, про які згадували респондент_ки, переважали описи й побоювання щодо негативних сценаріїв. До них належали поразка України, замороження війни, посилення інтенсивності бойових дій, довготривала війна на виснаження, втрата окупованих територій, перемовини з Росією. До позитивного сценарію, за словами опитаних, належала перемога України. Проте учасни_ці дослідження говорили про неї з обережністю, а також деякі люди мали сумніви стосовно того, що саме можна вважати перемогою.

Щодо відновлення та відбудови респондент_ки висловлювали різні думки. Частина учасни_ць дослідження говорили, що потрібно передусім зосереджувати увагу на війні та направляти ресурси на потреби армії. Також висловлювали побоювання, що відновлені об’єкти можуть зазнавати ризику повторної руйнації через російські обстріли або наступ російської армії. Деякі учасни_ці дослідження займали компромісну позицію, згідно з якою вже зараз можна відбудовувати саме критичну інфраструктуру і будинки, які розташовані далеко від лінії фронту. Водночас для частини інформант_ок завчасне планування відновлення та відбудови були важливими. Вони розмірковували про стандарти та принципи, за якими має відбуватися відбудова, називаючи такі як інклюзивність, безпека, партисипативність.

У відповідях респондент_ок на питання стосовно зміни бачення власної ролі у війні були розповсюджені три різні сценарії: про збільшення власної ролі, її зменшення та про відсутність змін стосовно неї. Ті, хто відзначали збільшення власної ролі, пов’язували це з посиленням відчуття власної відповідальності або з віднайденням активної спільноти (наприклад, волонтерської). У контексті зменшення або зникнення власної ролі у війні респондент_ки відзначали відсторонення від питань війни та втому. Коли респондент_ки описували власну роль у війні, вони найчастіше говорили про волонтерство і грошові пожертви на потреби війська. У відповідях деяких жінок простежувалося, що вони почали задумуватися про себе у ролі військовослужбовиць або вже розпочали підготовку до долучення до Сил оборони.

Значна частка респондент_ок фінансово підтримували Сили оборони з такою ж частотою, як і раніше. Розповсюдженою була практика регулярних переказів коштів (конкретної суми або частки від доходу) благодійним фондам і підтримка грошових зборів. Деякі респондент_ки зазначали, що вони сприймають підтримку Сил оборони як частину свого повсякдення. Частина опитаних протягом останнього року стали частіше жертвувати кошти на військо, що частково пов’язано зі зростанням їхніх доходів. У іншої частини учасни_ць дослідження, навпаки, знизилася регулярність грошової підтримки Сил оборони — деякі з них пояснювали це фінансовими труднощами, браком часу для відстеження зборів і зменшенням довіри до волонтер_ок і держави. Невелика кількість респондент_ок не робили пожертви, здебільшого через брак фінансової спроможності.

Більшість респондент_ок говорили про те, що вони надсилали грошову підтримку на користь Сил оборони знайомим волонтер_кам і військовим, серед яких значна частка — це їхні рідні та давно знайомі люди. До причин такого спрямування коштів належить більша довіра до знайомих і до людей, яким вони вже жертвували раніше.

Деякі респондент_ки займалися й волонтерською діяльністю протягом останнього року. Доволі розповсюдженою була фізична допомога: плетіння маскувальних сіток, виготовлення свічок для військових, роздача і формування пакунків з допомогою. Як поширені види волонтерської діяльності також згадували організацію зборів коштів і благодійних акцій, логістична допомога, участь в організації заходів, збір потрібних речей та інші форми допомоги для військових, поранених та ВПО. Відносно поширеною була також інформаційна допомога, яка часто полягала в допомозі у сфері комунікацій та роботі з медіа.Значна частка учасни_ць дослідження не долучалися до волонтерської діяльності протягом останнього року. Серед причин вони відзначали літній вік, проживання у віддаленому населеному пункті та брак вільного часу. Деякі респондент_ки, у яких стало менше можливостей для волонтерства, компенсували це грошовими пожертвами.