Мігрантські спільноти і органи влади: досвід України і Польщі

Як в Україні, так і за кордоном існують громадські організації, що працюють з мігрантами та мобільним населенням. Усі вони мають власні потреби та виклики. Поміркуємо про спільне та відмінне між такими організаціями всередині країни та поза нею.

Аналітичний центр Cedos опублікував звіт за результатами дослідження потреб та викликів таких організацій. Ми поспілкувалися з представниками українських об’єднань та з тими, хто створили їх за кордоном: у Польщі, Італії, Німеччині та США.

Представники українських організацій висловлювали сумнів у тому, який вплив вони можуть здійснювати на органи влади — а що вже й казати про представників спільнот іноземців в Україні.

Натомість їхні колеги, українці у країнах ЄС, розповідали про цікаві приклади взаємодії з представниками влади, навіть попри високу популярність політиків і партій, які висловлюють антимігрантські ідеї.

У цьому матеріалі я пропоную три приклади взаємодії українських мігрантських організацій з органами влади у Польщі і міркую про те, як цей досвід може бути корисний Україні.

1. Участь іммігрантів у дорадчих органах

Організації закордонних українців беруть участь у консультативно-дорадчих органах, що діють як на місцевому, так і на загальнодержавному рівні.

За словами представниці “нової діаспори” у Польщі, міста, які зацікавлені в інтеграції іноземців, створюють для них можливості надавати пропозиції — з перспективи іммігрантів, тобто групи, про чиї потреби рідко знають та ще рідше враховують при розробці політик.

У мерії Варшави уже понад 6 років працює Комісія соціального діалогу для іноземців, до складу якої зокрема входять організації мігрантів. Комісія готує висновки щодо нормативно-правових актів та консультує місцеву владу з питань міграції та мігрантів.

Ефективність взаємодії через такі дорадчі органи може не завжди відповідати кращим очікуванням. Однак українка, яка була у складі Комісії, вважає, що думку її організації було би почуто, якби вона висловила протест проти якогось рішення.

Тож для мігрантських спільнот це одна з можливостей — обмінюватися думками з публічними службовцями і запобігати тим рішенням, які можуть шкодити мігрантам.

А що в Україні? Мігрантські організації беруть участь у громадських радах — щоправда, взаємодія виходить у напрямку культурної спадщини, міжнаціонального діалогу та захисту прав людини, і лише на рівні центральної влади.

Один із прикладів — участь національних спільнот у розробці концепції суспільного мовлення з тематики національних меншин.

2. Розробка локальної стратегії інтеграції іммігрантів 

Через брак політик інтеграції іммігрантів на державному рівні та водночас все більшу кількість мігрантів у містах, органи місцевого самоврядування можуть брати на себе ключову роль у цьому питанні.

Про Гданськ, що на узбережжі Балтійського моря, часто говорять як про єдине місто у Польщі, яке системно підійшло до проблеми включення мігрантів до суспільства та розробило Модель інтеграції іммігрантів. 

Розробка Моделі інтеграції розпочалася з ініціативи неурядового Центру підтримки іммігрантів, до якої одразу ж “підключився” мер міста. Міждисциплінарна група, що займалася виробленням стратегії, об’єднала приблизно 70 установ та організацій громадянського суспільства.

Стратегія інтеграції є комплексною і враховує потреби мігрантів у різних сферах: освіта, культура, житло, добробут, робота, протидія дискримінації і насильству, місцеві громади та охорона здоров’я.

Прикро, що навіть ті українські міста, де найбільше іммігрантів та іноземців, ніяк не враховують це при розробці політик. Хоча у ключовому документі — Стратегії міграційної політики — йдеться про потребу співпраці з мігрантськими спільнотами для інтеграції.

Єдиний затверджений (і теж на центральному рівні) план інтеграції стосувався біженців та шукачів захисту, але його виконання завершилося якраз у 2020 році.

3. Залучення коштів на потреби іммігрантів 

Українські спільноти за кордоном реалізовують спільні з органами влади проєкти або ж просто отримують кошти для їхньої реалізації. Нерідко іноземці в Польщі отримують фінансування саме для надання інтеграційних послуг іммігрантам.

Що це означає? Зрозуміло, що приїжджі зіштовхуються з різними проблемами. За словами українки, іммігранти рідко добре володіють мовою — навіть українці, які можуть розуміти і трохи говорити польською, — не в змозі, наприклад, скласти письмову заяву цією мовою. Робота Migrant Info Point у Познані — інформаційного центру для мігрантів — покликана виправити таку ситуацію. До початку карантину Migrant Info Point працював з понеділка по суботу, а фахівці та залучені волонтери проводили заняття для іммігрантів.

Іноземці вивчали польську як іноземну, отримували юридичні та кар’єрні консультації. Із пандемією робота Migrant Info Point трансформувалася і тепер відбувається телефоном чи через інтернет.

Такі центри ще не розгорнуті у всіх великих містах, а лише там, де існують громадські організації, які готові взяти на себе більшу частину роботи.

У Познані послуги для мігрантів надають завдяки співфінансуванню з трьох джерел: Фонду Європейського Союзу з питань притулку, міграції та інтеграції, державного бюджету та міського бюджету Познані.

Громадські об’єднання в Україні надають допомогу тільки біженцям, шукачам притулку, постраждалим від торгівлі людьми, а також вимушеним переселенцям.

Поки не йдеться про підтримку трудових іммігранток, які так само зазнають порушення своїх прав і часто змушені працювати нелегально попри законне перебування в Україні.

Зрозуміло, що жодних ресурсів на це не виділяється ні з держбюджету, ні з міських бюджетів. 

Що можна зробити?

Звісно, попри певну кількість таких успішних прикладів, організації українських мігрантів за кордоном стикаються і з перешкодами у своїй роботі — так само, як і організації іммігрантів в Україні.

Українські мігранти за кордоном зазнають дискримінації, а іноді й гинуть через застосування насильства. Але саме це є аргументом для того, щоб підтримувати організації мігрантів тут і за кордоном. 

Донорам слід подумати про те, щоб на конкурсній основі запровадити довготривалу програму інституційної підтримки організацій, що займаються інтеграцією та адаптацією іноземців в Україні.

Органам влади — започаткувати грантові програми для організацій українців за кордоном, а наявні програми зробити більш прозорими, із чіткими конкурсними правилами.

Варто розширити сферу діяльності Українського інституту та Українського культурного фонду так, щоб організації закордонних українців могли брати участь у конкурсі.

Також органи влади можуть виділити окреме приміщення для національних спільнот, біженців та шукачів захисту — це позитивно вплине на взаємодію в громадах, де проживає велика кількість цих категорій населення.

Джерело