Анонс події

Нормативна концепція громадського простору часто визначається з точки зору просторової спроможності збирати та формувати людей у певні групи, уповноважені на комунікативні дії, соціальні відносини та політичні формування. Такі терміни, як «Агора» грецькою мовою, «Public Square» англійською мовою та «Мейдан» перською мовою, формулюють ідею демократичного суспільства у подібних просторових термінах.

У фільмі Хлої Чжао «Номадленд», заснованому на реальних історіях життя в сучасній Америці, ми стикаємося з протилежним уявленням про простір і людей. По-перше, замість централізованої або обмеженої території житловий простір «кочівників» розподіляється та розподіляється нескінченно шляхом руху та відпочинку на американських дорогах. По-друге, цей простір, що постійно розвивається, не може породити будь-яку колективність, солідарність, наділену соціальною організацією, політичними діями чи навіть контркультурою. Навпаки, фільм домагається того, щоб зобразити проблему «зниклих людей», що, на думку Жиля Дельоза, є самою проблемою сучасного мистецтва у його зіткненні з силами капіталізму.

У своїй лекції Хашейр Бейджі висвітлює конкретні умови вирішення проблеми «зниклих людей» і простору. Він також аналізує різницю між організацією та використанням публічного простору в Америці та Європі.

Хашейр Бейджі - колишній національний науковий співробітник, доктор філософії антропології з Каліфорнійського університету в Берклі. Раніше він працював соціальним працівником, надаючи підтримку психічно хворим бездомним людям у Північній Каліфорнії. До і після навчання на докторантурі він проводив дослідження та викладав у Таджикистані, Росії, Грузії та США. Його кандидатська дисертація під назвою «Гостинність на порогах Середньої Азії» – це етнографічне та історичне дослідження способів заселення простору біжен_ками та мігрант_ками стосовно практики територіальності як в радянську, так і в пострадянську епоху. Зараз Хашейр є запрошеним професором в Університеті Лойоли Мерімаунт у Лос-Анджелесі і проводить антропологічні дослідження щодо способів заселення бездомними людьми міського простору в Лос-Анджелесі.

Подія пройде онлайн 30 червня, о 14:00. Захід відбудеться англійською без перекладу. Для участі просимо зареєструватися. Посилання на zoom ми надішлемо усім, хто зареєструються, напередодні події.

Програму форуму шукайте тут.

Захід є частиною Українського урбаністичного форуму «Після завтра», який проводить Cedos за підтримки Heinrich-Böll-Stiftung Ukraine.

Конспект події

У фільмі «Земля кочовиків» (Nomadland) Хлої Чжао йдеться про людей, які кочують західними територіями США, не маючи постійного житла і знаходячи тимчасові зупинки та підробітки. Однак у цьому фільмі не обійшлося без ліберальних кліше, адже замість унаочнення системної проблеми з нерівностями, що створені капіталізмом, він показує індивідуальні роздріблені історії, і така персоналізація не йде на користь дискурсу про етику змін.

Ми можемо вдатися до дискусії та критики цього фільму, а також до порівняння Америки з пострадянськими країнами, з Україною, адже тут теж мало місце закриття заводів і шахт, у результаті чого люди залишились без роботи. З іншого боку, у ньому є моменти, де не можна провести паралелі з рештою світу — суто американські, де номадисти порівнюють себе з піонерами, які переселялися на захід, освоюючи нові незвідані території.

Цікавою деталлю є змалювання корпорації Amazon у фільмі, адже вона постає як органічна частина рельєфу — нейтральна і природна, її складські приміщення подібні до гір, що здіймаються у кадрі. Але чи справді її не можна змінити? А як щодо профспілок? Тут варто задуматися, до якої міри фільм є політичним? Чи не приховує він від нас руйнівний вплив капіталізму? Чи не маскує його в оповіді особистих ліричних історій? У стрічці знявся Боб — справжній кочівник, який організував простір допомоги для інших, який під час холодів відвідує головна героїня Френ.  

Перед людьми, які втратили роботу, засоби до існування і підтримку, постає вибір: стати кочівником або бездомним. Хтось, утім, взагалі не може протистояти такій ситуації і обирає покінчити з життям. Тут виникає питання, чи можливі зміни? Що таке хороші зміни? Які політики можуть їх спричинити?   

Номадизм — одне з тих явищ, які здатні зламати усталений порядок речей, за якого руйнівний капіталізм посідає чільне місце. Наразі так званий буржуазний клас атомізований, люди, що оточені власністю, нерухомістю перебувають в ізоляції — вони не знають своїх сусідів, не спілкуються з ними, не підтримують стосунків один з одним. Натомість номадисти можуть дружити попри відстань, вони формують нову соціальну реальність, створюють нову людську географію: можна бути у теплих стосунках і при цьому не жити поруч, а постійно переміщуватися з місця на місце. Кочівники не замкнені, не зібрані у контейнері міста, вони у постійній динаміці, русі, але при цьому можуть створити і підтримувати спільноту, де на перший план виходять люди, а вже потім — простір.

Номадизм — це про навігацію, мобільність, про творення, а не займання простору. Чи можемо ми бути єдиним на відстані? Ми можемо бути разом у певному метафізичному сенсі. Номадисти перебувають у тонкому духовному зв’язку, однак вони не є якимось релігійним об’єднанням, цей зв’язок не змінює їх, вони лишаються собою, розкриваються, вони надають простір іншим, не загарбуючи його собі, не привласнюючи його в угоду якомусь політичному проєкту.    

Нині ми переживаємо колапс індивідуалізму й усвідомлюємо, що майбутнє — за ідеями об’єднання, солідаризації. Варто поміркувати, якою може бути солідарність сьогодні? Чи достатньо ми допомагаємо, наприклад, бездомним, коли пропонуємо їм гроші чи їжу? Ми просто замінюємо державу у такому випадку чи вже проявляємо піклування? Як далеко ми можемо зайти, солідаризуючись із іншими? Чи можемо полишити звичний спосіб життя? Як я можу відкритися до вже здобутого кимось досвіду? Тут якраз ми можемо звертатися до документальних творів — книг, фільмів. Ми можемо хоча б уявити себе на місці пригноблених, якщо ми ними не є, і почати розмірковувати про солідарність з цієї точки.