Від тимчасового житла до сталих рішень: роль гуманітарних організацій у розвитку місцевих житлових програм

Методологія

Повномасштабне російське вторгнення спричинило найбільшу житлову кризу в історії України після здобуття незалежності у 1991 році. Через воєнні дії мільйони людей були вимушені покинути дім, багато домівок було зруйновано. У перші дні після початку вторгнення надання прихистку було одним із ключових пріоритетів для місцевих органів влади і громадянського суспільства у порівняно безпечних регіонах країни. На другому році після цього ключовим викликом у сфері житла залишається пошук сталих, доступних і довгострокових рішень для забезпечення житлом тих, хто цього потребує. Зважаючи на великий масштаб потреби, її задоволення не є можливим без міжсекторальної співпраці, допомоги й об’єднання зусиль.

Метою цього дослідження було з’ясувати потенціал, умови та перешкоди для неурядових організацій у підвищенні спроможності місцевих органів влади у розвитку сектору соціального житла (у широкому розумінні) для ВПО та інших вразливих груп як довгострокового рішення в умовах повномасштабного російського вторгнення в Україну.

Поняття соціального житла в Україні може мати широке і вузьке розуміння. У вузькому розумінні соціальним житлом є житло, що належить до житлового фонду соціального призначення. У широкому розумінні до соціального житла належить не лише житло з фонду соціального призначення, а й інші види забезпечення житлом, що передбачають надання місця для проживання без орендної плати або за доступну орендну плату. Таким чином, до поняття соціального житла у широкому розумінні належить житло не лише з фонду соціального призначення, а і з фонду тимчасового призначення (зокрема й для ВПО), а також місця тимчасового проживання. Щоб уникнути плутанини, у цьому звіті, коли йдеться про Україну, ми уточнюємо, чи мається на увазі 1) житловий фонд соціального призначення, тобто соціальне житло у вузькому розумінні, чи 2) соціальне житло у широкому розумінні.

Зважаючи на мету цього дослідження, до нього не були включені питання оренди житла у приватному секторі, іпотеки чи інших фінансово-кредитних механізмів. У дослідженні розглянуто потенціал, умови та перешкоди для неурядових організацій, а його завданням був збір інформації та розробка рекомендацій, релевантних для неурядових організацій, які мають можливість впроваджувати масштабні програми підтримки створення чи переобладнання житла, а також підвищення спроможності органів влади.

Для реалізації мети дослідження ми використали комбіновану дослідницьку методологію із застосуванням якісних методів соціальних досліджень (експертні інтерв’ю, фокус-групові дискусії) та кабінетного дослідження (аналіз законодавства і літератури, збір даних через запити на доступ до публічної інформації). 

Кабінетний етап передбачав аналіз законодавства та нормативно-правових актів у сфері соціального житла (у широкому розумінні) в Україні, а також попередніх досліджень і публікацій, присвячених питанню забезпечення житлом, зокрема для ВПО. Огляд законодавства та літератури дозволив визначити основні правові рамки роботи сфери соціального житла (у широкому розумінні), а також зони відповідальності місцевих органів влади і неурядових організацій стосовно створення й утримання соціального житла (у широкому розумінні), включно з тимчасовим житлом і житлом для ВПО.

Крім цього, кабінетне дослідження передбачало надсилання й опрацювання запитів на доступ публічної інформації обласним адміністраціям і територіальним громадам для збору даних щодо кількості соціального житла (у широкому розумінні), потреби у такому житлі та місцевих програм забезпечення житлом. Запити були надіслані в обласні адміністрації всіх областей, крім тих, на значній частині території яких тривають активні бойові дії або окупація (Херсонська, Запорізька, Луганська, Донецька), а також у Київську міську адміністрацію. Перелік територіальних громад був визначений вибірковим чином з урахуванням географічного і типологічного різноманіття. Частина обласних адміністрацій також переспрямували запити районним адміністраціям або територіальним громадам.

Основою польового етапу були глибинні напівструктуровані інтерв’ю з експертами й експертками, представниками та представницями державних і місцевих органів влади та комунальних установ. Респонденти і респондентки були обрані цільовим методом відповідно до списку контактів. Метою інтерв’ю був збір експертних оцінок потреб і бачень муніципалітетів щодо соціального житла (у широкому розумінні), основних викликів під час повномасштабного вторгнення, досвіду взаємодії з неурядовими організаціями чи донорами у сфері соціального житла (у широкому розумінні) та планів реалізації потенційних чи наявних програм підтримки житлом ВПО та інших вразливих груп. Всього було проведено 30 інтерв’ю, з яких 20 — із представниками та представницями територіальних громад і 10 — із експертами й експертками та представниками і представницями громадських організацій та ініціатив.

Польовий етап також включав фокус-групові дискусії з ВПО різного віку та статі, які проживають і не проживають у колективних центрах. Метою фокус-групових дискусій був збір потреб, мотивацій, оцінок, готовності участі у можливих програмах з точки зору ВПО. Проведення 4 фокус-групових дискусій дозволило врахувати досвіди різних підгруп ВПО за соціально-демографічними характеристиками, щоби краще зрозуміти їхні потреби. Зокрема, фокус-групи були проведені з:

• ВПО, які орендують житло;
• ВПО, які живуть у модульному містечку;
• ВПО, які живуть у гуртожитку;
• ВПО, які живуть у переобладнаних школах/садочках.

Крім цього, в рамках дослідження були використані результати Лабораторії житлового лідерства — триденного заходу, організованого Cedos 7–9 грудня 2023 року, під час якого 24 представники та представниці органів влади і громадських організацій напрацьовували рекомендації щодо розвитку житлової сфери в Україні.

До обмежень цього дослідження можна віднести такі. По-перше, серед громад, представники та представниці яких погодилися взяти участь у дослідженні або надали відповіді на запити, можуть переважати ті, хто були більш зацікавленими в розвитку сектору соціального житла (у широкому розумінні). Зважаючи на це, позиції громад, які мають меншу зацікавленість, можуть бути недопредставлені у цьому дослідженні.

По-друге, у запитах на інформацію та інтерв’ю було зазначено, що метою дослідження є створення рекомендацій для організації, що потенційно може надати допомогу громадам. Це могло мати вплив на бажання потенційних інформантів та інформанток погоджуватися на розмову, а також на відвертість відповідей.

По-третє, відповіді обласних адміністрацій і громад на запити на інформацію були неоднорідними. Різні органи влади вибірково відповідали за пунктами запитів. Наприклад, обласна адміністрація могла повідомити про кількість затверджених місцевих програм підтримки соціального житла (у вузькому розумінні), але не надати жодної інформації щодо кількості уже наявного житла соціального призначення. Частина обласних адміністрацій, зокрема Львівська, Волинська, Закарпатська, не надали жодної змістовної інформації по жодному із запитуваних пунктів.

Ключові висновки

Соціальним житлом у широкому розумінні є житло, що надається для проживання людям, які цього потребують, без орендної плати або за доступну орендну плату. До соціального житла у широкому розумінні в Україні належать власне соціальне житло (соціальне житло у вузькому розумінні), тимчасове житло (включно з тимчасовим житлом для ВПО), місця тимчасового проживання.

Потреба ВПО у житлі. Повномасштабне російське вторгнення спричинило найбільшу житлову кризу за часів незалежності. На початку 2023 року кількість внутрішньо переміщених осіб в Україні становила 5,4 мільйона людей. Більшість із них проживали орендованому житлі. Значній частині переселенців і переселенок бракує фінансових ресурсів для оплати оренди та комунальних послуг. Вони також можуть зіштовхуватися з низкою перешкод, що характерні для цього сектору житла, як-от необґрунтоване підвищення цін, виселення, дискримінація під час пошуку житла тощо. Водночас ідея соціального житла виглядає привабливою принаймні для частини ВПО, а суспільство зберігає високі очікування від органів влади щодо подолання житлових проблем. За деякими підрахунками, близько 1,42 млн ВПО можуть потребувати близько 500 тисяч одиниць житла.

Наявна система. У середині 2000-х років в Україні було врегульовано питання існування соціального житла (у вузькому розумінні) та тимчасового житла. Метою соціального житла (у вузькому розумінні) є забезпечення житлом соціально вразливих категорій населення, а метою тимчасового житла — забезпечення житлом тих, хто втратили житло через різні надзвичайні причини. Визначені категорії людей, зокрема й ВПО, мають право отримати таке житло, ставши на відповідний облік (у «чергу»). Після першої хвилі внутрішнього переміщення, зумовленої початком російсько-української війни у 2014 році, були прийняті окремі правила створення і надання тимчасового житла для ВПО з окремим обліком і системою нарахування балів для визначення черговості поселення. Станом на початок 2021 року в Україні всього було 1098 одиниць соціального житла (у вузькому розумінні) й 1997 одиниць тимчасового житла (включно з тимчасовим житлом для ВПО).

Щоб відповісти на житлову кризу, на початку повномасштабного вторгнення органи місцевого самоврядування і громадянське суспільство мобілізували ресурси для надання прихистку ВПО. Щоби створити місця тимчасового проживання, були задіяні заклади освіти і культури, адміністративні будівлі, гуртожитки та інші типи приміщень, які дозволили поселити велику кількість людей. Спочатку діяльність місць тимчасового проживання була організована у різних громадах по-різному у децентралізований спосіб, але з 1 вересня 2023 року Кабінет Міністрів запровадив мінімальні стандарти та правила на національному рівні.

Створення житла, ведення обліку, розподіл, утримання й управління соціальним житлом (у широкому розумінні) є відповідальністю органів місцевого самоврядування. Відповідальністю держави є створення правової рамки, а також надання допомоги у створенні й утриманні соціального житла (у широкому розумінні). Міжнародні організації та донори можуть також надавати допомогу у створенні житла і брати участь у визначенні умов його розподілу та використання.

Ключові права й обов’язки мешканців і мешканок житла, правила проживання, а також типові договори для соціального житла (у вузькому розумінні), тимчасового житла (зокрема й для ВПО), а також місць тимчасового проживання визначені законами і постановами Кабінету Міністрів. Для соціального (у вузькому розумінні) і тимчасового житла де-юре існує можливість отримувати від жителів і жительок плату за найм для покриття витрат на утримання і розвиток житла, однак фактично цей механізм не працює, як і можливість державної підтримки, що залишає органи місцевого самоврядування без належних ресурсів, наслідком чого є ризик занепаду і маргіналізації соціального житлового фонду. Для місць тимчасового проживання держава надає компенсацію за витрати на комунальні послуги, але довготривала сталість цієї підтримки є непевною. Механізми забезпечення сталості і подальшого використання житла, якщо потреба у ньому зменшиться, не є чітко визначеними. Водночас територіальні громади мають розуміння потреб різних соціальних груп у житлі та інших функцій, які потенційно можна задовольнити за допомогою цих приміщень.

Перешкоди. Складність або відсутність достатнього регулювання певних аспектів створення житла залишає можливості для різночитання відповідних норм. Викликом є також труднощі в проходженні різних дозвільних процедур. Фінансові перешкоди є основною проблемою у процесі будівництва та переоблаштування житла. Серед таких перешкод — складнощі з пошуком донорів, недостатній рівень навичок з проєктного та грантового менеджменту і брак бачення сталої моделі управління житлом у комунальній власності. До адміністративних викликів належать недостатнє фінансування для підтримки адміністративної спроможності, недостатня кількість персоналу загалом та розпорошена відповідальність за різні аспекти реалізації житлової політики на місцевому рівні. Запобіжниками від корупційних ризиків можуть бути чітко прописані правила, злагодженість взаємодії та контроль донорів на різних етапах проєктів.

Приклади. Досвіди гуртожитку для ВПО з Маріупольської громади у Дніпрі, соціального хостелу у Конотопській громаді, проєкту «КО-ХАТИ», проєкту Міжнародної організації з міграції показують різні варіанти та підходи до забезпечення внутрішньо переміщених осіб соціальним житлом (у широкому розумінні). Аналіз цих та інших прикладів дозволяє проєктувати зміни національного законодавства і пропонувати рекомендації для втілення наступних активностей і проєктів. Досвід країн ЄС пропонує різні моделі регулювання і розвитку соціального житла.

Рекомендації

Модель співпраці

Серед варіантів житлової допомоги ВПО загалом можна виділити два типи: 1) створення соціального житла (у широкому розумінні), 2) надання грошової допомоги для покриття витрат на оренду у комерційному секторі. Порівняння цих двох варіантів дозволяє дійти таких висновків. У короткостроковій перспективі, в умовах стрімкого зростання потреби за браку належної кількості соціального житла (у широкому розумінні), програми грошових виплат для покриття витрат на оренду є важливим інструментом допомоги у реалізації права на житла. Водночас такі програми не є сталими; створення соціального житла (у широкому розумінні) дозволяє у довгостроковій перспективі забезпечити житлом більшу кількість людей і загалом є ефективнішим довгостроково.

У разі субсидування оренди в комерційному секторі орендна плата включно з субсидіями переходить у приватний капітал, тоді як у випадку соціального житла (у широкому розумінні) орендна плата та субсидії, що її повністю або частково покривають, залишаються у системі й можуть інвестуватися у розвиток житлового фонду, зокрема й створення наступних одиниць житла. Крім цього, для розвитку некомерційного житлового фонду, яким є соціальне житло (у широкому розумінні), є можливим залучення безвідсоткових або низьковідсоткових позик, зокрема й від міжнародних фінансових інституцій, які є недоступними для комерційного житла. Зважаючи на це, за підрахунками Джулі Лоусон і колег, створення комерційного житла за комерційними ставками може бути на 181% дорожчим за створення некомерційного житла за умови залучення фінансування на будівництво перед його початком. Так, для створення 500 тисяч одиниць комерційного житла для покриття потреби ВПО в житлі в Україні потрібно 84 212 мільйонів євро за умови залучення фінансування на комерційних засадах. Водночас у випадку некомерційного житла необхідними є 30 006 мільйонів євро за умови залучення капітальних інвестицій у будівництво перед його початком або 37 796 мільйонів євро за умови фінансування будівництва виключно за рахунок пільгового кредитування.

Крім цього, механізм соціального житла (у широкому розумінні) дозволяє встановлювати кращі вимоги щодо якості житла, екологічних стандартів і умов проживання, щодо яких держава має недостатньо механізмів впливу у комерційному секторі. У будь-якому разі часткове субсидування орендної плати не є доступним для частини людей, які мають потребу у житлі і низький рівень доходів. Великим ризиком при цьому є зростання цін на оренду. Навіть у разі повного покриття орендної плати субсидіями ризиком є згортання програм допомоги, що може залишити людей без житла та захисту.

Розвиток системи соціального житла (у широкому розумінні) може не лише забезпечити житлом внутрішньо переміщених осіб, а й сприяти поверненню людей, які були вимушено переміщені поза межі України. Соціальне житло (у широкому розумінні) є важливим для посилення місцевого економічного розвитку та соціальної згуртованості. Навіть у разі зменшення потреби в такому житлі серед ВПО, воно необхідне для залучення у громади фахівців і фахівчинь у сферах освіти, охорони здоров’я, критичної інфраструктури; а також забезпечення житлом молоді та соціально вразливих категорій населення; подолання бездомності і втілення реформи деінституціалізації. Наслідками цього будуть забезпечення доступу до базових потреб, засобів до існування та житла у безпечний, адекватний і доступний спосіб, сприяння соціальній солідарності і розвитку людського потенціалу, зменшення перевитрати ресурсів, більш сталий, стійкий та інтегрований розвиток міст.

Зважаючи на те, що житлова криза в Україні, зумовлена повномасштабним російським вторгненням, триває уже два роки, пріоритетом держави, місцевих органів влади, міжнародних, гуманітарних і громадських організацій є перехід від надзвичайних короткострокових заходів до довгострокових сталих рішень (durable solutions). У випадку житлової допомоги ключовим таким рішенням є розвиток системи соціального житла (у широкому розумінні) на місцевому рівні.

Неурядові гуманітарні організації можуть запропонувати місцевим органам влади підтримку у вигляді фінансування, експертизи та партнерства для створення соціального житла (у широкому розумінні), зокрема й шляхом переобладнання наявних будівель для проживання ВПО.

Модель для гуманітарних організацій з імплементації проєктів допомоги місцевим органами влади у створенні соціального житла (у широкому розумінні) може мати дві фази. Перша фаза передбачає можливості імплементації негайно в рамках наявної законодавчої рамки і зумовлених нею обмежень. Її фокусом є передусім реагування на наявні потреби. Перехід до другої фази вимагає наявності відповідних законодавчих умов. Друга фаза спрямована на забезпечення сталого розвитку соціального житла (у широкому розумінні) у довготривалій перспективі.

Перша фаза

У першій фазі реалізація проєктів допомоги потребує залучення трьох сторін: організації-донора, місцевої громадської організації та територіальної громади (органу місцевого самоврядування). Формат взаємин між ними має бути визначений тристоронньою угодою (договором або іншим подібним документом):

1. Організація-донор бере на себе зобов’язання надати фінансування, навчання й експертну підтримку.
2. Місцева громадська організація бере на себе зобов’язання виконати необхідні роботи з (пере)облаштування житла за кошти, надані організацією-донором, а також передати всі поліпшення територіальній громаді.
3. Територіальна громада бере на себе зобов’язання надати приміщення для створення житла, а також здійснювати подальшу експлуатацію (зокрема й фінансувати її) та розвиток створеного житла.

Координацію створення житла здійснює робоча група, до складу якої входять представники територіальної громади (відповідних структурних підрозділів органів місцевого самоврядування), місцевої громадської організації й організації-донора. Усі значущі рішення — як стратегічного, так і операційного характеру — приймаються за згодою трьох сторін.

Управителем і балансоутримувачем житла має бути комунальне підприємство територіальної громади. Йому також має бути доручено укладати договори і взаємодіяти з мешканцями, контролювати виконання умов договорів.

Житло створюється у форматі тимчасового житла для ВПО («житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб»), що наразі надається на безоплатній основі.

Переваги статусу тимчасового житла над статусом місця тимчасового проживання є такими:

• статус тимчасового житла передбачає вищі вимоги до якості приміщень, ніж статус місця тимчасового проживання;
• тимчасове житло передбачає статус житла на відміну від місця тимчасового проживання, яке формально не є житлом.

Переваги статусу тимчасового житла над статусом соціального житла (у вузькому розумінні) є такими:

• відсутність «черги» людей, що належать до інших соціально вразливих категорій населення, крім ВПО, які мають право позачергового і першочергового поселення;
• невизначеність щодо можливості розміщення у соціальному житлі (у вузькому розумінні) людей, які стали ВПО після 24 лютого 2022 року.

Водночас неможливість поселення до житла зі статусом тимчасового постійних мешканців і мешканок громади, які мають таку потребу, можна також розглядати як його недолік. Крім цього, недоліком статусу тимчасового житла для ВПО порівняно зі статусом соціального житла (у вузькому розумінні) є неможливість встановлення орендної плати за проживання у ньому.

Оскільки забезпечення житлом ВПО є ключовою актуальною потребою територіальних громад в Україні, використання статусу тимчасового житла для ВПО, спеціально здизайнованого для потреб цієї соціальної групи, є оптимальним варіантом. Серед інших переваг статусу тимчасового житла є прямо прописане право організації-донора брати участь у визначенні умов надання і функціонування цього житла.

Тим не менше, в окремих виняткових випадках, коли через наявність певних специфічних складнощів створення житла у статусі тимчасового житла для ВПО не є можливим, допустимим є також використання інших статусів, зокрема місця тимчасового проживання або соціального житла (у вузькому розумінні), зважаючи на пріоритет інтересу забезпечення житлом людей, які цього потребують, над юридичними особливостями статусу цього житла.

Договір про співпрацю має передбачати, що у разі, якщо в громаді зникне потреба у тимчасовому житлі для ВПО, приміщення мають бути перетворені на соціальне житло (у вузькому розумінні) або збережені у власності територіальної громади для надання для проживання, у тому числі фахівцям і фахівчиням, залучення яких потребує громада, а також іншим людям (зокрема й соціально вразливим), які потребують допомоги з забезпеченням житлом.

Друга фаза

У другій фазі, коли стане можливою передача громадським організаціям комунального майна без проведення аукціону для облаштування соціального житла (у широкому розумінні), функції управління та розвитку створеного житла можуть виконувати місцеві громадські організації або організації-донори (у разі готовності виконувати безпосередні функції управління житлом і наявності стратегії довгострокової присутності у громаді). В такому разі приміщення, на основі яких планується створюватися житло, мають бути передані у довгострокову оренду відповідній громадській організації, що бере на себе зобов’язання з подальшої експлуатації та розвитку житла. При цьому для зменшення ризиків конфліктів наявність партнерських стосунків між цією громадською організацією та територіальною громадою залишається важливою. Домовленості про таке партнерство можуть бути закріплені у вигляді меморандуму або іншого подібного документа.

У разі, якщо управлінням і подальшою експлуатацією житла займається громадська організація, що взяла в оренду відповідне майно, роль територіальної громади (органів місцевого самоврядування) у прийнятті рішень може бути обмеженою до рішень стратегічного рівня.

Крім цього, коли механізми передачі житла у комунальній власності в оренду будуть удосконалені, потрібно здійснити перехід від надання всього житла на безоплатній основі до комбінованої моделі. Така модель потенційно може працювати як для громадських організацій, так і для комунальних підприємств. Комбінована модель передбачає, що частина житла може надаватися безоплатно для людей, які не мають можливості вносити орендну плату; тоді як інша частина — за доступну орендну плату за цінами, нижче ринкових. Дохід від орендної плати має використовуватися для покриття операційних витрат, необхідних для утримання житла, його ремонту, а також будівництва нового житла в рамках цієї моделі. У разі виходу на самоокупність для розвитку житла і збільшення його фонду можна залучати кредити (зокрема від міжнародних фінансових інституцій).

Оскільки наразі законодавча рамка не передбачає можливостей надання соціального житла (у широкому розумінні) громадськими організаціями або застосування комбінованої моделі для надання житла ВПО, саме із внесенням відповідних змін до законодавства і створенням можливостей для втілення цих практик буде визначено статуси, які може мати житло, створене за такими моделями.

У випадку комбінованої моделі договір про співпрацю має передбачати, що у разі, якщо потреба у житлі серед ВПО зменшиться, житло слід надавати для проживання на тих самих умовах (частина квартир безоплатно для найбільш вразливих соціальних категорій і частина — за доступну орендну плату), у тому числі фахівцям і фахівчиням, залучення яких потребує громада, а також іншим людям (зокрема й соціально вразливим), які потребують допомоги з забезпеченням житлом. Це дозволить забезпечити сталість і довгостроковий позитивний вплив житла, створеного у територіальній громаді за підтримки гуманітарних організацій.

Варіанти моделі

Таким чином, модель співпраці з місцевими органами влади для створення соціального житла (у широкому розумінні) може передбачати кілька варіантів втілення залежно від того, чиєю відповідальністю є довгострокове управління житлом, а також чи комбінується оплачуване та безоплатне проживання.

Варіанти моделі співпраці гуманітарних організацій з місцевими органами влади для створення соціального житла (у широкому розумінні)
		Установа, що здійснює довгострокове управління житлом
		Комунальне підприємство	Громадська організація
Умови, на яких надається житло	Для всіх людей без орендної плати	1	3
	Для частини людей — без орендної плати, для частини людей — за доступну орендну плату	2	4

1. Перший варіант моделі передбачає надання без орендної плати житла, балансоутримувачем якого є комунальне підприємство, що здійснює функції довгострокового управління. Ключовою перевагою такого варіанту є можливість реалізувати його, не чекаючи законодавчих змін у рамках наявного статусу тимчасового житла для ВПО. Водночас цей варіант не передбачає механізмів забезпечення фінансової сталості створеного житла. Одним із ризиків може бути також спроможність територіальних громад мати комунальні підприємства, що здатні здійснювати ефективне управління і розвиток житла.
2. Другий варіант моделі передбачає надання житла як без орендної плати, так і за доступну орендну плату. Його балансоутримувачем є комунальне підприємство, що здійснює функції довгострокового управління. Ключовою перевагою цього варіанту є можливість забезпечити фінансову сталість створеного житла (щонайменше за сприятливих умов). Крім цього, досвід успішної реалізації такої моделі може загалом посилити спроможність територіальної громади. Водночас недоліком є брак законодавчого регулювання. Як і в першому варіанті, ризиком може бути здатність комунальних підприємств ефективно управляти житлом.
3. Третій варіант моделі передбачає надання без орендної плати житла, що перебуває в управлінні громадських організацій. Такий варіант є найменш імовірним. Перевагою такого варіанту є створення можливостей забезпечення житлом у ситуаціях, де спроможність територіальних громад не є достатньою для створення ефективних комунальних підприємств. Водночас ключовим недоліком є брак фінансової сталості. Оскільки для громадських організацій загалом є характерною відсутність гарантованого інституційного фінансування, можливість довгострокового утримання такого житла є вразливою.
4. Четвертий варіант моделі передбачає надання житла, що перебуває в управлінні громадських організацій, як без орендної плати, так і за доступну орендну плату. Перевагами цього варіанту є його фінансова сталість, а також незалежність від спроможності територіальних громад і їхніх комунальних підприємств. Недоліком є брак законодавчого регулювання.

Перший варіант моделі дозволяє розпочати її втілення в наявному законодавчому полі. Зважаючи на це, він може бути початковим варіантом, що застосовується на першому етапі імплементації проєкту допомоги. Водночас другий і четвертий варіанти дозволяють забезпечити сталість і довготривалий вплив, і зважаючи на це, план імплементації повинен передбачати можливість коригування і зміни варіанту моделі, що застосовується в конкретному проєкті.

Значущі умови

Для реалізації цієї моделі домовленості і зобов’язання сторін мають бути зафіксовані у договорі чи іншому подібному документі. За наявності, оновлення домовленостей слід вносити у договір як зміни, доповнення, додаткові угоди, щоб запобігти можливим ризикам під час виконання рішень. Договір варто укладати на термін не менше 5, а краще — на 10 років; у будь-якому разі — із можливістю продовження.

Важливою гарантією для забезпечення довгострокової стійкості житла є умова відмови від приватизації житла, створеного в рамках проєкту підтримки.

Впровадження проєкту створення житла у громаді має супроводжуватися прийняттям у громаді програми розвитку житла, покликаної встановити ключові параметри проєкту, передбачити необхідні правові підстави, положення та процедури, а також виділення коштів на управління й експлуатацію житла, створити умови для залучення інших донорських організацій.

При плануванні помешкань потрібно виходити з того, що створюване житло має бути придатним до використання довгостроково, а не лише тимчасово. Зважаючи на це, важливим є створення можливостей для окремого проживання сімей і домогосподарств з індивідуальними санвузлами та кухнями. Під час планування важливо враховувати необхідність створення індивідуального житла для різних типів домогосподарств за складом і розміром. Якщо це можливо, перелік майбутніх мешканок і мешканців може бути визначений до початку ремонтних робіт для врахування специфічних потреб цих людей під час планування житла (в такому разі майбутні мешканки та мешканці можуть бути залучені до процесу планування, ремонтних робіт, облаштування житла).

Роботи з облаштування житла мають підвищувати рівень доступності приміщень. За браку можливості облаштування всього нового житла безбар’єрним, щонайменше частина створеного житла має бути безбар’єрною, якщо це можливо технічно. Ключовими параметрами безбар’єрності, які потребують першочергової уваги, є доступ до житла, безбар’єрні вбиральні і душові кабіни, врахування безбар’єрності у виборі меблів.

Нове житло слід створювати з урахуванням енергоефективності, кліматичної відповідальності, використання природоорієнтованих рішень і ощадливого використання ресурсів. Зважаючи на це, пріоритетним є переобладнання наявних будівель замість зведення нових, а також будівництво в межах раніше забудованих територій (brownfield) замість раніше не забудованих природних зон (greenfield), збереження компактної забудови населених пунктів замість розростання і розширення меж забудованої території. Де це можливо, варто повторно використовувати старі матеріали, меблі, елементи оздоблення.

План імплементації

План імплементації проєкту допомоги може відрізнятися у випадку кожної територіальної громади залежно від попереднього досвіду взаємодії, спроможності громади, а також інших значущих факторів. Тим не менше, він так чи інакше має включати в себе такі ключові етапи проєкту.

1. Підготовчий етап

Ключовою ціллю цього етапу є підготовка до імплементації проєкту. Результатом підготовчого етапу є детальний план імплементації проєкту з визначеними ключовими ролями, необхідними для його втілення. Цей етап повинен включати в себе такі кроки.

• Визначення ключових параметрів інтервенції, включно з можливим об’ємом фінансового внеску, людських ресурсів з боку організації-донора, а також ключових цілей. Розмір фінансування визначатиме масштаб проєкту, а розмір залучених внутрішніх людських ресурсів — необхідність залучення зовнішніх консультантів та організацій-партнерів.
• Формування пропозицій і технічних завдань для організацій-партнерів, а також відбір і налагодження домовленостей з організаціями-партнерами, участь яких є необхідною для успішної імплементації проєкту. Формуючи умови для співпраці, важливо зберігати гнучкість і бути чутливими до варіативності ситуацій, потреб і можливостей різних громад.
• Визначення параметрів і умов співпраці з територіальними громадами, що має включати в себе детальний юридичний аналіз, підготовку проєктів документів, форм і правил, інструментів моніторингу, навчальних програм і програм підвищення спроможності й обміну досвідом, необхідних для імплементації проєкту.
• Інформування ключових стейкхолдерів у полі гуманітарного реагування, житлової сфери, місцевого розвитку тощо, включно з міжнародними організаціями, національними органами влади і ключовими українськими неурядовими організаціями. Така координація є необхідною для врахування уже здобутого досвіду і контексту, в якому планується проєкт, а також уникнення неефективного дублювання і неконструктивного конкурування.

2. Відбірковий етап

Ключовою ціллю цього етапу є визначення громад, із якими відбуватиметься співпраця в рамках проєкту. Результатом відбіркового етапу є проведена оцінка потреб і перелік відібраних громад.

Відбір громад може відбуватися у два способи:

1. за результатом відкритого конкурсу: такий варіант є доречним у разі можливості підтримати більше 5 громад і відсутності специфічних критеріїв відбору, що роблять відкритий конкурс неефективним, на кшталт попереднього досвіду співпраці;
2. без відкритого конкурсу: такий варіант є доречним у разі можливості підтримати не більше 5 громад (що робить витрати на проведення конкурсу і підготовку заявок невиправданими з точки зору результату) або за наявності специфічних критеріїв відбору, які роблять проведення конкурсу неефективним.

За допомогою запитів на публічну інформацію та звернень до громад і обласних адміністрацій можна отримати інформацію про зареєстровану потребу у соціальному житлі (у широкому значенні), наявність місцевих програм, планів створення соціального житла (у широкому значенні), наявність вільних приміщень, доступних для облаштування соціального житла (у широкому розумінні). Звернення до обласних адміністрацій можуть допомогти отримати загальне розуміння ситуації та тенденцій в області, а також інформацію і поради щодо того, які громади області найбільше потребують підтримки. 

При виборі громад для підтримки варто зважати передусім на наявність у громаді ВПО, які потребують житла, а також загальну динаміку вимушеного переміщення, зокрема за даними Міністерства соціальної політики України та Міжнародної організації з міграції. При цьому важливо зважати на можливості працевлаштування у громаді, а також доступність іншої інфраструктури, зокрема освітньої для дітей чи соціальної для людей, які можуть потребувати соціальних послуг. Крім цього, важливим фактором є спроможність громади реалізовувати такі проєкти. З одного боку, більш спроможні громади можуть мати більше досвіду та експертизи для швидшого й ефективнішого втілення спільного проєкту. Водночас вони можуть мати також більше навантаження і багато партнерських проєктів одночасно, через що приділяти кожному конкретному проєкту менше уваги. З іншого боку, менш спроможні громади також потребують підтримки, зокрема для підвищення своєї спроможності й набуття досвіду реалізації партнерських проєктів. Зважаючи на це, при виборі громад важливо звертати увагу на рівень їхньої спроможності і враховувати його під час планування проєкту.

Перед відбором громад варто проводити перевірку на наявність за останні 5 років політичних чи інших конфліктів, що можуть вплинути на можливість реалізувати проєкт. Важливою є також перевірка лідерства громади на предмет доброчесності. Таку перевірку можна здійснювати шляхом моніторингу засобів масової інформації, а також із залученням спеціалізованих організацій — наприклад, руху «Чесно». Наявність попередніх випадків корупції може свідчити про підвищений ризик виникнення нових таких випадків. Наявність політичних конфліктів може також нести ризик для проєкту у разі зміни посадовців і посадовиць або загострення конфліктів, що може, наприклад, ускладнити ефективну роботу місцевої ради, утруднюючи прийняття необхідних для реалізації проєкту рішень.

Процес відбору громад має включати проведення попередньої технічної оцінки об’єктів, запропонованих громадами, шляхом відвідування громад за участі інженерів або інженерок та інших фахівців чи фахівчинь для визначення можливості створення об’єкту соціального житла (у широкому розумінні) в прийнятні терміни. Проведення такої технічної оцінки на етапі відбору громад потребує передбачення відповідного фінансування.

Проведення відкритого конкурсу передбачає такі етапи:

1. формування умов участі в конкурсі;
2. розповсюдження оголошення про проведення конкурсу і збір пропозицій від громад;
3. створення відбіркової комісії для оцінювання заявок;
4. безпосередньо проведення оцінювання і формування списку потенційних переможців;
5. проведення технічної оцінки об’єктів, запропонованих громадами, що увійшли до списку потенційних переможців;
6. визначення фінального списку переможців;
7. повідомлення про результати конкурсу.

Відкритий конкурс може підвищити прозорість процесу і залучити до співпраці нові громади. Водночас підготовка заявки потребуватиме від громад додаткових зусиль без гарантій їх успішності. Зважаючи на це, важливо робити форму подання заявки на мінімальному рівні складності, необхідному для здійснення процесу відбору. У разі проведення відкритого конкурсу важливо докласти належних зусиль для розповсюдження оголошення серед громад. Публічне оголошення може бути поширене на сайтах організаторів, спеціалізованих порталах («Децентралізація», «Громадський простір», «Гурт» тощо), у соціальних мережах (зокрема на фейсбуці) і спеціалізованих групах, присвячених місцевому розвитку, через асоціації органів місцевого самоврядування. До оцінювання і відбору громад можна залучити зовнішніх експертів та експерток, які мають досвід у питаннях гуманітарного реагування, забезпечення житлом, місцевого розвитку тощо (зокрема представників і представниць фахових громадських організацій, що діють у сфері житлової політики, асоціацій органів місцевого самоврядування, відповідних міністерств).

При відборі громад для реалізації проєктів варто брати до уваги також такі критерії:

• безпекова ситуація;
• наявність потенціалу і готовність місцевих органів влади взяти на себе зобов’язання щодо співфінансування програм соціального житла (у широкому сенсі);
• наявність будівель, що можуть бути перетворені на соціальне житло (у широкому сенсі) після проведення необхідних ремонтних робіт;
• наявність місцевої програми створення соціального житла (у широкому розумінні) на період 7–10 років або зобов’язання ухвалення такої програми.

3. Планувальний етап

Ключовою ціллю цього етапу є підготовка до впровадження проєкту у конкретних громадах. Результатом планувального етапу є підписаний документ, що визначає взаємні зобов’язання сторін, залучених до проєкту, стосовно його імплементації. Цей етап повинен включати такі кроки:

• Аналіз потреб, що включає аналіз потреб ВПО, аналіз потреб у житлі серед інших соціальних груп, аналіз спроможності місцевих органів влади та громадських організацій, а також аналіз технічних і юридичних можливостей роботи з конкретним об’єктом.
• Підготовка технічної документації, а також інших документів і рішень, необхідних для створення житла.
• Підготовка кошторису, плану виконання робіт з облаштування житла, плану моніторингу й оцінки, плану роботи з ризиками, а також плану залучення стейкхолдерів у громаді. Крім цього, важливою є також підготовка попереднього фінансового плану утримання створеного житла для пошуку або виділення необхідного фінансування.
• Проведення попереднього навчання, необхідного для початку імплементації проєкту. Таке навчання може включати знайомство з ключовими цінностями, цілями і поняттями проєкту, а також опанування ключових навичок, необхідних для початку роботи над проєктом.
• Проведення публічних консультацій у громаді щодо створення житла для інформування мешканок і мешканців про мету проєкту, заплановані заходи, а також вплив проєкту на розвиток громади. Публічні консультації необхідні також для збору пропозицій, відповідей на питання і врахування потреб мешканок і мешканців громади у проєкті та супутніх заходах.
• Офіційне затвердження органами влади громади (рішенням місцевої ради або виконавчого комітету) ключових параметрів проєкту співпраці, зокрема 1) основних вимог до реалізації проєкту; 2) опису конкретного об’єкту; 3) зобов’язань щодо співфінансування переоблаштування/ремонту/реконструкції; 4) термінів реалізації проєкту; 5) довгострокових гарантій фінансової підтримки функціонування соціального житла (у широкому розумінні); 6) умов управління об’єктом (умови проживання; визначення органу/підприємства, відповідального за управління об’єктом); 7) опису умов надання права на проживання мешканцям і мешканкам. Такі ключові параметри можуть бути затверджені у вигляді місцевої програми розвитку соціального житла (у широкому розумінні) та плану дій з її реалізації. 
• Підписання договору та інших документів, необхідних для початку роботи над проєктом.

4. Розвитковий етап

Ключовою ціллю цього етапу є безпосередньо створення житла. Результатом розвиткового етапу є житлові приміщення, повністю готові до експлуатації та заселення мешканців і мешканок. Цей етап передбачає кілька ключових складових.

1. Безпосереднє виконання будівельних робіт, пов’язаних зі створенням фізичного простору житла: ремонту, переобладнання, реконструкції тощо.
2. Менторство громад, що передбачає регулярну взаємодію (включно з онлайн-консультаціями та візитами) менторів і менторок із громадами. Кожна громада може мати ментора чи менторку, що є фахівцем чи фахівчинею з питань архітектури, а також ментора чи менторку, що є фахівцем чи фахівчинею з адміністративних і соціальних питань. Крім цього, для окремих консультацій можуть бути залучені також інші фахівці чи фахівчині, що мають спеціальну експертизу, необхідну громадам для реалізації проєкту.
3. Навчальна програма для громад, що передбачає оволодіння працівницями та працівниками місцевих органів влади й організацій громадянського суспільства необхідними навичками щодо будівництва, експлуатації й управління житлом, стандартами надання соціальних послуг і соціальної роботи, комунікації та фасилітації спільнот, вирішення конфліктів, протидії гендерно зумовленому насильству, управління проєктами, фінансового менеджменту, громадянської участі та іншими релевантними знаннями.
4. Заходи з організаційного розвитку та підвищення інституційної спроможності інституцій, що будуть здійснювати управління створеним житлом. План таких заходів слід визначати індивідуально для кожної інституції, базуючись на рекомендаціях, розроблених на підготовчому етапі проєкту. Заходи з інституційного розвитку можуть включати в себе, крім участі в навчальних програмах, допомогу у створенні внутрішніх документів, політик і процедур, створенні чи налагодженні роботи наглядових рад, зміні структури і впровадженні нових посад, проведенні стратегічного планування, здійсненні необхідних досліджень, налагодженні механізмів взаємодії з бенефіціарами, громадянської участі та прозорості, проходження аудиту.
5. Заходи з моніторингу, що включають в себе регулярне (наприклад, раз на три місяці) звітування перед донором про виконану роботу, менеджмент ризиків і плани на наступний етап.

Перед початком розвиткового етапу важливо визначити перелік персоналу, необхідного для реалізації проєкту (з урахуванням специфіки роботи на конкретних об’єктах), що може включати в себе інженерів чи інженерок технічного нагляду, інженерів-будівельників чи інженерок-будівельниць, інженерів чи інженерок для кошторисної роботи, юристів чи юристок для супроводження об’єкту і створення необхідних документів на рівні громади (місцевих програм, планів реалізації), кейс-менеджерів чи кейс-менеджерок для супроводу майбутніх мешканців і мешканок, фахівців чи фахівчинь із закупівель.

У разі реалізації проєкту громадською організацією для проведення будівельних робіт місцевий орган влади (місцева рада) має передати об’єкт у тимчасове користування громадській організації, що забезпечує правові підстави для її роботи на об’єкті. Після цього громадська організація обирає підрядну організацію для виконання будівельних робіт і закуповує в неї відповідні послуги. Для розробки проєкту реконструкції об’єкту необхідно провести закупівлю відповідних послуг у сертифікованих компаній/організацій. Проєктувальнику необхідно надати, зокрема, таку інформацію як умови ділянки, технічні специфікації та детальні вимоги до проєкту. Технічні умови проєктування затверджуються замовником за погодженням із проєктувальником. Для отримання дозволу на виконання будівельних робіт подається заява до місцевого центру надання адміністративних послуг.

Реконструкція об’єкту включає такі кроки як оформлення акту-допуску підрядника до виконання робіт, безпосередньо виконання будівельних робіт, технічний нагляд, складання актів виконаних робіт, отримання нового технічного паспорту на будівлю, здача об’єкту та введення його в експлуатацію. Після здійснення цих робіт тимчасове користування об’єктом громадською організацією може бути завершене.

5. Експлуатаційний етап

Ключовою ціллю цього етапу є, власне, функціонування житла. Експлуатаційний етап включає в себе визначення переліку мешканок і мешканців житла, налагодження умов використання, а також початок роботи довгострокової системи управління житлом включно з залученням мешканців і мешканок до управління, підвищенням кваліфікації, системою моніторингу й оцінювання.

Процес визначення людей, яким буде надане житло, важливо базувати на прозорій системі, що позбавлена суб’єктивних чи корупційних впливів. Нарахування балів або визначення квот є одними з можливих підходів до дизайнування такої системи, які варто інтегрувати у неї. При цьому виглядає доречним за можливості розглянути питання вдосконалення наявної системи нарахування балів, що запропонована державою, через її можливу нечутливість до певних специфічних ситуацій. Процес відбору людей не може відбуватися без залучення місцевих органів влади. Зокрема, доречно використовувати дані обліку або опитувань ВПО, що потребують житла, які ведуться у громадах. Водночас важливо залучати до розподілу житла представників місцевих громадських організацій, а також представників ВПО — наприклад, рад ВПО. Участь донора у відборі є важливою, водночас його вплив на цей процес має бути прозорим і обґрунтованим.

Надання житла для ВПО має супроводжуватися з боку громади іншими сервісами, що можуть включати психологічну допомогу, соціальні послуги, допомогу з працевлаштуванням, перекваліфікацією, пошуком навчальних закладів для дітей. Необхідну допомогу можуть надавати кейс-менеджери або кейс-менеджерки.

Фінансовий план проєкту створення житла має враховувати не лише витрати на будівництво, ремонт, облаштування помешкань, а й включати розрахунки доходів і витрат на етапі експлуатації. До них належать витрати на адміністрування, проведення необхідних поточних ремонтних робіт, поточний ремонт техніки та меблів, оплату праці фахівців і фахівчинь, залучення необхідних експертів та експерток. Доходи можуть включати гранти інших донорських організацій, орендну плату, якщо вона є можливою в рамках обраного варіанту моделі житла, фінансування з бюджету громади. У разі адміністрування створеного житла комунальним підприємством громада має взяти на себе покриття необхідних витрат за браку інших джерел їхнього покриття. Оплату комунальних послуг мають здійснювати мешканки і мешканці житла. У разі, якщо вони не мають можливості вносити таку оплату, вона може покриватися державною субсидією чи допомогою на оплату комунальних послуг, коштами донорських організацій або з бюджету громади за браку інших варіантів.

Належна система управління житлом має бути спроможною реагувати на зміни у потребах мешканців і мешканок, а також різноманітні ситуації, включно з конфліктами, що можуть виникати у процесі експлуатації. Організація, що здійснює управління житлом, повинна мати незалежну наглядову раду для затвердження ключових рішень, а також належну політику підзвітності та прозорості. Така політика має включати необхідність щорічного публічного звітування (включно із звітуванням про доходи та витрати), створення стратегії діяльності із залученням ключових зацікавлених сторін (включно з мешканцями та мешканками житла), публічне інформування про ключові рішення, а також попереднє обговорення проєктів ключових рішень із зацікавленими сторонами до їхнього прийняття, у тому числі через публічні консультації.

Ключові права та обов’язки мають бути закріплені у договорі з мешканцями та мешканками житла. За можливості варто укладати договори на термін, довший за один рік, що може сприяти кращому відчуттю наданого житла як «свого», бажанню брати на себе співвідповідальність за нього, а також інтеграції у громаду, виникненню відчуття «дому».

Крім договору, важливим є існування правил проживання, що мають бути виконуваними і дієвими. Правила проживання варто розробляти із залученням самих мешканців і мешканок. Допомогу у розробці можуть надати також громадські організації та експерти й експертки, зокрема й фасилітатори та фасилітаторки, що можуть організувати і провести процес спільного визначення правил за участі мешканців і мешканок. Важливим є регулярний перегляд правил з можливим доповненням. До цього процесу також важливо залучати мешканців і мешканок житла. Для вирішення конфліктних ситуацій серед мешканців і мешканок, а також між мешканцями і мешканками та організацією-управителем може бути доречним залучення громадських організацій, у тому числі організацій ВПО, рад ВПО, а також фахівців і фахівчинь з фасилітації та медіації, вирішення конфліктів.

Заходи з моніторингу й оцінювання повинні включати, крім публічного звітування та діяльності наглядових рад, також комунікацію з донорською організацією, спрямовану на збір інформації про ключові результати роботи, наявні виклики і потреби. Можливість надання необхідної допомоги — як фінансової, так і нефінансової (наприклад, необхідних консультацій, залучення фахівців і фахівчинь, навчальних заходів) — з боку донора, зокрема й у постпроєктний період, може суттєво посилити сталість проєкту.

Залучення спільноти

Залучення ключових стейкхолдерів є одним із факторів забезпечення сталості проєкту. Таке залучення має відбуватися на всіх етапах реалізації проєкту, а також охоплювати різні групи стейкхолдерів.

На підготовчому етапі основним заходом залучення стейкхолдерів є інформування інших гуманітарних і донорських організацій, а також громадських організацій і експертів та експерток, що діють на національному рівні, про плани впровадження проєкту для координації і врахування вже наявного досвіду.

На відбірковому етапі важливою є комунікація з різними ключовими стейкхолдерами всередині громад, що розглядаються як кандидати для співпраці, а також із національними та місцевими експертами й експертками, що можуть надати експертні оцінки щодо досвіду і можливостей співпраці з конкретною громадою.

Під час безпосередньої реалізації проєкту у громадах взаємодія зі стейкхолдерами включає, по-перше, взаємодію з ключовими групами інтересів у громаді, і по-друге, взаємодію з мешканцями і мешканками житла. Для взаємодії з ключовими групами інтересів у громаді необхідними є заходи з інформування, спрямовані на посилення підтримки створення житла у громаді, подолання стереотипів і маргіналізації соціального житла (у широкому значенні) й оренди житла, а також збільшення порозуміння між ВПО і постійним населенням громади. Таке інформування може включати як повідомлення у засобах масової інформації та соціальних мережах, так і створення можливостей для особистого спілкування, проведення зустрічей і публічних подій — наприклад, культурних заходів, публічних консультацій, громадських слухань.

Крім інформування, публічного звітування, прозорості, контролю незалежних наглядових рад, важливим є також налагодження комунікації не лише з владною командою, а й з опозиційними політиками та політикинями або критично налаштованими громадськими ініціативами. Інформування цих груп про проєкт і заручення їхньою підтримкою може сприяти сталості проєкту.

Залучення мешканців і мешканок житла стосується передусім питань управління житлом. Так, мешканці та мешканки можуть виконувати необхідні для утримання житла функції — наприклад, адміністрування, ремонт, прибирання тощо. Таке залучення може відбуватися у вигляді працевлаштування на відповідні позиції людей із числа мешканців і мешканок, що може додатково сприяти вирішенню проблеми працевлаштування, якщо така існує. Важливим є належне і завчасне інформування мешканців і мешканок про всі важливі рішення та зміни, що стосуються їхнього житла. Таке інформування повинне включати можливість надання пропозицій, роз’яснення й обговорення різних варіантів вирішення наявних питань. Крім того, потрібна також можливість зворотного зв’язку шляхом регулярних опитувань, комунікації та звернень, налагодження приязних стосунків між мешканцями та мешканками й адміністрацією.

На сталість і успішність проєкту може позитивно вплинути розвиток спільноти і добросусідства між мешканками та мешканцями. Сприяти цьому може заохочення мешканців і мешканок до спільних активностей — наприклад, облаштування спільних просторів чи благоустрою довколишньої території. Крім того, важливо заохочувати різні форми самоорганізації мешканців і мешканок — як нерегулярної спільної діяльності, так і інституціоналізованих форм самоорганізації, наприклад, регулярних загальних зборів чи утворення спілки мешканців і мешканок для колективного представництва своїх інтересів. У разі їх утворення самоорганізованим організаціям мешканок і мешканців можуть бути делеговані певні повноваження з управління житлом, зокрема консультативні та дорадчі функції, право погодження певних рішень, право розпоряджатися певними фінансовими ресурсами.

Підвищення спроможності громад

Заходи з підвищення спроможності громад реалізовувати проєкти забезпечення ВПО житлом варто здійснювати у трьох вимірах: 1) менторство, 2) навчання, 3) горизонтальний обмін досвідом.

Програма менторства може передбачати залучення менторок і менторів, які можуть надавати громадам необхідну підтримку, а також знайомити з найкращими практиками і допомагати розширювати уявлення про можливі варіанти дій. Із кожною громадою може працювати кілька менторів чи менторок, які мають експертизу як у питаннях будівництва й архітектури, так і в адміністративних та соціальних питаннях. Важливою є можливість менторів і менторок неодноразово відвідувати громаду, поєднуючи онлайн-консультації з живим спілкуванням. Окрім менторської підтримки, доречною може бути можливість залучення для консультацій вузьких профільних фахівців і фахівчинь, які на запит могли б надавати громаді відповіді на наявні питання або допомагати вирішувати проблеми.

Навчальна програма для громад може стосуватися як «твердих», так і «м’яких» навичок і поєднувати вивчення теорій із роботою над практичними кейсами. Серед тем навчання можуть бути такі: підходи до житлової політики, права й обов’язки різних сторін стосовно забезпечення житлом, права людини і недискримінація, будівельні та земельні питання, проєктний менеджмент, англійська мова, публічні комунікації, партисипативні практики, фасилітація, протидія та запобігання гендерно зумовленому насильству, менеджмент спільнот, вирішення конфліктів і медіація, фандрейзинг, управління житлом, моніторинг і оцінювання, дослідження потреб тощо. Проходження навчання може бути корисним як для органів влади, так і для представників і представниць громадських організацій. Окремим пріоритетом має бути навчання та підвищення кваліфікації для працівниць і працівників, які безпосередньо взаємодіють із мешканцями та мешканками житла (наприклад, адміністраторки й адміністратори, коменданти та комендантки тощо) для забезпечення належного рівня комунікативних навичок.

Велику додану користь може принести створення можливостей для різних громад, що одночасно отримують схожу підтримку чи реалізують схожі проєкти, обмінюватися досвідом між собою, обговорювати спільні виклики й успіхи, надавати взаємну підтримку одні одним. Крім того, важливим є подальше поширення набутого досвіду серед різних громад, зокрема й через асоціації органів місцевого самоврядування.

Одним із чинників успіху може стати стабільність і довготривалість підтримки громад, яка би давала можливість планувати і втілювати проєкти, що потребують довшої тривалості. Корисним може бути надання громадам допомоги у перелаштуванні операційних чи управлінських процесів, налаштуванні процедур, створенні нових посад, перерозподілі посадових обов’язків, напрацюванні чи оновленні внутрішніх політик і процедур.

Зважаючи на обмежені адміністративні спроможності громад, частину фінансування може бути доречним спрямувати на оплату необхідних для реалізації проєкту професійних послуг, зокрема проєктного менеджменту, архітектурного проєктування, фасилітації тощо.

Зміни законодавства

Попри те, що створення житла для ВПО може відбуватися вже зараз у рамках наявного законодавства, розвиток сектору соціального житла (у широкому розумінні), сталого у довготривалій перспективі, потребує внесення змін до законів. Розробка таких змін має відбуватися з залученням органів місцевої влади та організацій громадянського суспільства, що вже мають досвід надання житла. Створення й удосконалення законодавства має спиратися на наявні практики, їх аналіз, дослідження й оцінку ефективності. 

Передусім потребує оновлення ключове житлове законодавство, зокрема Житловий кодекс і Концепція державної житлової політики, що орієнтовні наразі на приватизацію житла і створення умов для сприяння придбанню житла у приватну власність, не пропонуючи ефективних і сталих механізмів забезпечення житлом для тих людей, які не мають можливості придбати житло, навіть за умови отримання пільгового кредиту чи часткової компенсації вартості помешкання.

Потребує змін також регулювання сектору соціального житла (у широкому розумінні). Передусім виглядає доречною уніфікація підходів до житла і приміщень з різними статусами: соціальне житло (у вузькому розумінні), тимчасове житло, місце тимчасового проживання. Необхідність окремого існування фондів соціального житла (у вузькому розумінні) та тимчасового житла може бути переглянута. Практика виділення тимчасового житла для ВПО, окремого від «загального» тимчасового житла також потребує оцінки. Крім того, доречним є розширення сектору соціального житла (у широкому розумінні), який наразі де-факто передбачає надання житла без орендної плати, попри де-юре наявність можливості отримувати орендну плату. Для забезпечення сталості та самооокупності соціального житла (у широкому розумінні) важливо поєднувати надання житла з нульовою орендною платою із наданням житла за доступну плату — меншу, ніж у секторі комерційної оренди. Щоби це широко застосовувалося в Україні, можуть бути необхідними розширення когорти людей, які можуть претендувати на соціальне житло (у широкому розумінні), деталізація процедур визначення розміру орендної плати, процедур її сплати і субсидування, а також інші зміни, визначення детального переліку яких потребує окремого аналізу.

Для розвитку сектору соціального житла (у широкому розумінні) важливим є розвиток можливостей для громадських організацій і благодійних фондів, а також комунальних установ і комунальних підприємств створювати й управляти соціальним житлом (у широкому розумінні), що надається за нульову або доступну орендну плату. Це потребує внесення змін до законодавства, що регулює питання оподаткування, благодійної діяльності, оренди державного та комунального майна, виділення землі та інші питання, визначення детального переліку яких потребує окремого аналізу. Одним із варіантів є виділення окремого статусу провайдерів соціального житла (у широкому розумінні), із яким будуть пов’язані відповідні регулювання. Для залучення інвестицій у розвиток сектору соціального житла можливість ставати провайдерами соціального житла може бути надана також компаніям зі статусом обмеженої прибутковості, що означатиме необхідність розробки законодавства для регулювання цього статусу.

Для полегшення створення житла в уже наявних приміщеннях важливим є спрощення процедур використання для соціального житла (у широкому розумінні) будівель, у яких раніше розміщувалися заклади освіти та культури, а також спрощення процедур зміни цільового і функціонального призначення для створення соціального житла (у широкому розумінні).

Зміни потребує також система обліку потреби у житлі. Наявні «черги» можуть потребувати актуалізації. Необхідними є цифровізація обліку і створення замість кількох різних «черг» єдиного електронного реєстру. Крім того, перегляду можуть потребувати списки пільгових, першочергових і позачерговий категорій, а також бальна система. Може бути корисним надання більшої гнучкості щодо розподілу житла органам місцевої влади разом зі збільшенням прозорості та громадського контролю за прийняттям рішень. 

На загальнодержавному рівні необхідною є програма розвитку соціального житла (у широкому розумінні) для надання допомоги громадам і спрямування фінансових ресурсів у сектор.

Збільшення інституційної спроможності національного уряду впроваджувати житлову політику і спрямовувати та координувати зусилля місцевих органів влади є критично необхідним. Можливими кроками у цьому напрямку є пріоритизація питань житла у структурі профільного міністерства, а також утворення національного житлового агентства, яке б перебрало на себе житлові програми, за які наразі несуть відповідальність різні міністерства та центральні органи виконавчої влади. Національне житлове агентство могло б виконувати також функції збору даних, надання технічної та фінансової підтримки територіальним громадам, залучення міжнародного фінансування. Для зміни культурного сприйняття орендованого житла і соціального житла (у широкому розумінні), а також захисту прав мешканців і мешканок може бути доречним створення інституту житлового обмудсмена.

Механізми прозорості, громадянської участі та громадського контролю мають супроводжувати всі аспекти реалізації житлової політики. Особливої уваги потребує питання врегулювання обов’язкової участі мешканців і мешканок в управлінні житлом або приміщеннями, де вони мешкають, у тому числі через об’єднання («профспілки») орендарів і орендарок житла.