Загострення ситуації неминуче призведе до чергового зростання кількості українців, які працюють вдома. Тому законодавча база є дійсно необхідною.

Минулого тижня Верховна Рада не включила до порядку денного розгляд проєкту закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення правового регулювання дистанційної роботи», рекомендований до ухвали та розроблений Комітетом з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів.

Цей законопроєкт є чи не першою спробою дійсно комплексно врегулювати дистанційну та надомну роботу, не лише з часів початку карантину, коли можливість працювати віддалено стала як ніколи актуальною, але і за часів незалежної України.

Цю реакцію законодавчої влади важко назвати вчасною. Але попри те, що низка карантинних обмежень припинила свою дію, і багато українських працівників повернулися до своїх робочих місць, Україна чи не щодня б’є новий рекорд кількості нових хворих за добу. Нове загострення ситуації неминуче призведе до чергового зростання кількості українців, які працюють вдома. Тому законодавча база, яка забезпечувала б можливість працювати дистанційно та зберігати трудові права за тими, хто працює з дому, є дійсно необхідною.

Чому дистанційна робота потребує уваги

Ні для кого не секрет, що українці працюють часто у зовсім різних умовах. Поки хтось кілька годин добирається із містечка-сателіта до великого міста, аби віддавати свої сили і здоров’я на будівництві нового житлового комплексу за невисоку, часто підрядну оплату праці, без належного оформлення і гарантій, хтось стоїть у заторах, добираючись зі спального району, аби провести чергові вісім годин в офісі, хтось — везе на мопеді перші доставки у ці самі офіси. А хтось їде службовим автомобілем із заміського котеджу.

Проте пандемія провела додаткові лінії поділу. Від початку запровадження карантинних обмежень, влада закликала за можливості залишатися вдома. Далеко не всі працівники змогли собі це дозволити, але й ті, хто під час карантину почали працювати вдома, стикнулися з низкою труднощів.

Раніше дистанційна праця була не надто поширеною — за оцінками Міжнародної організації праці, лише 8% працівників у світі постійно працювали вдома до пандемії COVID-19. Але в цьому році ситуація кардинально змінилась.

За даними дослідження соціологічної групи Рейтинг, станом на березень третина (29%) дорослого населення України працювали дистанційно. У квітні серед жителів українських міст із населенням понад 50 тис. працювали з дому неповний чи повний робочий день уже 40% (за даними опитування Gradus).

Ті, хто потрапили до цих відсотків, на власному досвіді змогли побачити як переваги, так і проблеми роботи з дому. Що це за проблеми?

І раніше можна було часто почути, що працювати вдома — сучасно і класно. Це економія часу на дорогу, можливість більше часу проводити з родиною, працювати хоч у піжамі, і головне — продуктивніше. Але водночас зростає і ризик перепрацювання, а межа між роботою та вільним часом стрімко розмивається.

Не в останню чергу цьому сприяє тиск відповідати на робочі листи швидше та бути онлайн довше, ніж це передбачала робота в офісі. Окрім цього, економічна криза та непевність змушує багатьох тривожитися за збереження свого робочого місця, а отже — відчувати тиск ставати ще продуктивнішими (або принаймні демонструвати більшу продуктивність). На варті продуктивності стають і нові форми віддаленого контролю за працівниками з боку компаній, що набувають дедалі ширшого вжитку від початку карантину.

Якщо додати до цього незадовільні житлові умови (а половина українців проживає у перенаселеному житлі), збільшення випадків насилля в сім’ї, зростання тягаря доглядової праці для жінок та зовсім не банальну самотність і ізольованість, і картина дистанційної роботи вже не виглядає такою райдужною. Але багато з цих проблем цілком реально вирішити, спрямувавши на них відповідні політики.

Джерело