За оцінками Міжнародної організації з міграції, станом на кінець вересня 2022 року, в Україні налічується 6,2 млн внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Більшість з них змогли орендувати житло самостійно або зупинилися у знайомих чи рідних. Проте майже 1 млн ВПО проживають у непристосованих приміщеннях. 

У липні на конференції в Лугано, український уряд презентував проєкти планів відбудови України. Йшлося у них і про житло, зокрема і про потребу розвивати напрямок соціального житла. Для цього необхідні системні рішення, які ґрунтуватимуться на аналізі сучасного стану житлової політики. Одне з таких досліджень щодо соціального житла нещодавно презентували аналітикині Cedos.  

Що ж таке соціальне житло? 

У різних країнах призначення соціального житла може мати різну інтерпретацію. Основною ознакою такого житла є його довгострокова доступність для окремих категорій населення. В соціальному житлі можуть жити як окремі вразливі категорії, наприклад малозабезпечені люди, діти сироти, люди літнього віку. Також воно може бути доступним для широких верств населення з невеликим доходом.

Власниками соціального житла можуть бути, як державні чи муніципальні органи влади, так і приватні особи, кооперативи, благодійні або громадські організації. В деяких країнах забудовники можуть отримувати пільги, наприклад землю в оренду в привабливих частинах міста або скасування податку на землю в обмін на будівництво соціального житла. В Україні, на жаль, таких механізмів поки не існує.

Чи існує соціальне житло в Україні?

Ще у 2006 році Верховна Рада ухвалила Закон «Про житловий фонд соціального призначення». А за рік до цього уряд схвалив державну програму, яка передбачала що до 2015 року буде повністю вирішене питання із забезпеченням соціальним житлом. Доволі амбітна й так і не здійснена мета.

Закладене у законодавстві ставлення до соціального житла, як до тимчасової проблеми, яку можна розв’язати раз і назавжди загалом було хибним. Насправді, в умовах, коли забезпечення житлом відбувається за ринковими механізмами, завжди будуть люди, які не зможуть ними скористатися. Тому соціальне житло слід розглядати як постійну і невід’ємну частину системи забезпечення житлом в Україні.

Також є фонд житла тимчасового призначення, який за своїм принципом нагадує соціальне житло. Загалом паралельне існування фондів зі схожими функціями створило складнощі в адмініструванні та непорозуміння в житловій політиці. Ці два поняття плутають навіть ті, хто відповідає за їхній розвиток.

Попри те, що обидва цих фонди з’явилися “на папері” ще в середині 2000-х років, вони так і не запрацювали повноцінно. У січні 2021 року в Україні було лише 1098 квартир соціального житла і 1997 квартир тимчасового житла. На жаль, значна частка такого житла з початком повномасштабної війни опинилася на тимчасово окупованих територіях.

Система соціального і тимчасового житла в Україні була і залишається досить децентралізованою. Більшість відповідальності лежить на органах місцевої влади. Однак, вони не завжди мають достатньо спроможностей, аби розбудовувати таке житло. Для того, щоби ця система працювала повноцінно потрібно фінансові інструменти для підтримки громад. Крім цього, на місцевому рівні потрібні окремі установи, які будуть опікуватися соціальним і тимчасовим житлом.

Як організувати роботу системи соціального житла? 

Питання про те, як організувати роботу соціального житла, це також і ширша проблема, пов’язана з підходом до соціальних політик. Якими вони повинні бути: універсальними, тобто такими, щоби ними могли скористатися якомога більше людей чи адресними, які будуть спрямовані на підтримку окремих соціальних груп? 

З одного боку, адресний підхід дозволяє спрямувати допомогу на тих, хто найбільше її потребує. З іншого боку, потрібно мати складну систему того, як перевіряти людей на те, чи відповідають вони жорстким критеріям. 

Розбудова соціального житла потребує багато грошей і часу. В умовах обмежених ресурсів, органи влади можуть активніше втілювати програми, які матимуть широке схвалення серед населення, а також результати яких будуть видимі одразу. Саме тому ідея розвитку соціального житла повинна бути добре прокомунікована, а процес його отримання має бути прозорим, зрозумілим, а в майбутньому й доступним для широких категорій населення. 

Безумовно, ключовим завданням зараз є деокупація всієї території України. Попри це, перед усіма нами стоїть питання про те, яким ми хочемо бачити нашу країну. І житло є однією з найбільш болючих тем. Для того, щоби житлова політика в майбутньому була ефективною, вже зараз потрібно розпочати процес її переосмислення. Вона повинна відштовхуватися від потреб і мати чітку систему пріоритетів щодо того, як відбуватиметься відновлення житла. Головною ціллю є забезпечити житлом тих, хто вже сьогодні не мають даху над головою і не можуть самостійно придбати, взяти в кредит чи орендувати квартиру. 

Анастасія Боброва, аналітикиня Cedos