Попри те, що зараз обмеження на пересування як всередині України, так і за її межі немає, безліч питань у сфері міграції залишаються неврегульованими, а деякі категорії населення досі відчувають на собі наслідки рішень влади. Крім того, збільшення кількості хворих на COVID-19 викликає побоювання, що обмеження на пересування можуть виникнути знову, хоча Кабінет міністрів переконує, що цього не станеться.

Як діяв український уряд

З оголошенням 12 березня 2020 року загальнонаціонального карантину, уряд України значно обмежив пересування через державний кордон, а також заборонив міжнародне регулярне автобусне, залізничне та авіаційне сполучення.

Певна річ, така ситуація стала безпрецедентною як для України, так і для інших держав. В Україні ці обмеження діяли близько трьох місяців під час загальнонаціонального карантину – до переходу до “адаптивного” карантину.

Утім, восени уряд знову закрив кордон, та цього разу – лише для іноземців. Заборона на в’їзд іноземців в Україну діяла з 28 серпня до 28 вересня. Таке рішення зокрема спричинило скупчення на нейтральній території між українським та білоруським пунктами пропуску більш ніж тисячі хасидів, які прямували до Умані на святкування юдейського нового року – Рош-га-Шана.

Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба назвав рішення уряду щодо обмеження в’їзду іноземців форс-мажорним, і наголосив, що метою був захист здоров’я населення і стримання поширення коронавірусного захворювання.

Заборона торкнулась не лише хасидів, а й інших іноземців та іноземок, які просто не змогли потрапити до України, адже не підпадали під ті виключення, які були передбачені українською владою. Багатьох обурила несподіваність рішення, а також фактичне закриття кордону за день до публічно оголошеного терміну.

Попри те, що наразі Кабінет Міністрів не планує знову запроваджувати обмеження на в’їзд іноземних громадян в Україну, багато питань у сфері міграції залишаються і надалі неврегульованими.

Місія (не)здійсненна: встигнути повернутися

Рішення, що були прийняті урядом навесні, створили чимало викликів для українок/-ців, які поверталися з-за кордону. Проблеми були спричинені не лише безпрецедентністю ситуації, а й недосконалою комунікацією рішень влади. Наприклад, 13 березня президент звернувся до громадян/-ок України із повідомленням, що за три доби буде закрито регулярне авіасполучення, та закликав усіх українок/-ців повернутись у наступні три доби. У результаті 16 березня, за добу до обмеження пасажирських перевезень, кордон на в’їзд в Україну перетнули близько 50 тис. громадян/-ок України.

Раптове закриття пунктів пропуску на державному кордоні призвело ні до чого іншого як паніки і скупчення великої кількості людей на кордоні просто неба. Про фізичну дистанцію і засоби захисту не доводиться й говорити.

Іноземки й іноземці в Україні

Враховуючи те, що мігрантки/-и мають обмежений доступ до систем соціального захисту, охорони здоров’я, часто є малообізнаними щодо своїх прав, їхня вразливість під час пандемії зросла.

Станом на початок 2020 року, в Україні проживало близько 420 тисяч іноземок/-ців. На весь період карантину і ще на 30 днів після його завершення від адміністративної відповідальності звільнили всіх іноземок/-ців та осіб без громадянства, які не змогли виїхати за межі України або звернутися до ДМС із заявою про продовження строку перебування на території України чи обміняти посвідки на тимчасове чи постійне проживання у зв’язку із введенням карантину.

Водночас врегулювання лише правового аспекту не вирішує усього спектру проблем, з якими стикаються іноземки/-ці. Так, соціально-економічні виклики, з якими зіштовхнулися іноземки/-ці в Україні під час карантину, а також доступ до медицини залишилися поза увагою держави.

За даними низки досліджень, проведених раніше в Україні, зайняті мігрантки/-и з країн Центральної Азії, Афганістану, Пакистану, Китаю, В’єтнаму та країн Африки, як правило, працюють на ринках, у невеликих магазинах та закладах харчування, які належать вихідцям із цих країн, у великих містах України.

Під час загальнонаціонального карантину ринки були закритими. Це призвело до того, що багато мігранток/-ів опинилися у ще більш вразливій ситуації, ніж були до того. Зокрема, чимало з них мали ризик стати бездомними, враховуючи, що мігрантки/-и часто проживають в орендованому житлі.

Хоча ринки почали та продовжують працювати зараз, існує куди глибша проблема – соціальної стигматизації – з якою влада не намагається боротися, а іноді навпаки посилює її. Наприклад, 10 березня повідомлялося, що всіх співробітниць/-ків ринку “Барабашова” у Харкові, які прибували з Китаю ще у лютому, керівництво ринку відправляло на двотижневий карантин. Тоді у кількох європейських країнах вже був високий рівень захворюваності, а в Україні ще були повністю відкриті кордони, тому перестороги виключно щодо вихідців з Китаю були невиправданими та дискримінаційними.https://www.youtube.com/embed/Y7tg_sbNuogПочему работников рынка Барабашово в Харькове спроваживают на самоизоляцию | Вікна-Новини

Від дій уряду постраждали й іноземні студентки/-и. За даними Українського державного центру міжнародної освіти, у 2019-2020 навчальному році в Україні навчалися 80 470 іноземних студенток/-ів. Відсутність чіткої послідовної комунікації, інформації щодо відвідування університетів і дистанційного навчання від українського уряду значно ускладнила становище цієї категорії в Україні.

Навесні студентки/-и також повідомляли про погані гігієнічні умови в гуртожитках, неможливість ізолюватися, неможливість купити захисні маски та санітайзери.

Через карантин скоротилась і кількість грошових переказів студенткам з країн їхнього  походження, деякі не могли сплатити за навчання. Погіршує ситуацію, в якій опинилися іноземки/-ці й заборона іноземним студенткам і студентам працювати в Україні.

Чи всі отримають медичну допомогу?

Проблеми існують і з отриманням безоплатної медичної допомоги. Її на рівні з громадянами в Україні можуть отримати лише ті іноземки/-ці, які постійно проживають в Україні, є біженками/-цями або особами, що отримали додатковий захист. Іноземки/-ці, які тимчасово проживають або перебувають на території України, та шукачки/-і захисту можуть отримати медичну допомогу на платній основі.

Про іноземок/-ців та осіб без громадянства, які не мають врегульованого статусу на території України, законодавство “забуло”: процедури надання медичної допомоги для них просто немає. Через брак інформації та страх, що дані будуть передані поліції чи міграційній службі, ця категорія звертатися за медичною допомогою в Україні не хоче.

Проблема існувала й до карантину, однак сьогодні небезпечність такої неврегульованості значно посилюється зі стрімким збільшенням кількості хворих на COVID-19 в Україні.

Що має зробити влада?

Передусім, обмежувати регулярне пасажирське перевезення та забороняти в’їзд на територію України тільки у випадках, коли така необхідність обґрунтована науково.

Потрібно налагодити збір даних щодо зовнішньої міграції та внутрішньої мобільності населення, зокрема врегулювавши питання використання персональних даних, зібраних через телекомунікаційні системи.

Необхідно налагодити систему комунікації з громадянами України, що проживають чи перебувають за кордоном.

У порядок надання медичної допомоги особам, які захворіли на COVID-19, потрібно закласти принцип універсального та рівного доступу до медичної допомоги для всіх осіб, включно з іноземками/-цями та особами без громадянства, не зважаючи на те, чи мають вони врегульований статус. Дуже важливо унеможливити передачу інформації про осіб із неврегульованим статусом в поліцію, міграційну службу тощо.

У державній стратегії розвитку вищої освіти необхідно врахувати інтереси іноземних студентів. Потрібно забезпечити можливості відтермінування оплати за навчання та проживання в гуртожитках для іноземних студенток/-ів під час карантину та належно інформувати іноземних студенток/-ів щодо поточних протиепідемічних обмежень у країні та регіоні навчання зокрема.

Важливо спростити умови офіційного працевлаштування шукачок/-ів захисту (скасувати для них вимогу щодо розміру мінімальної заробітної плати) та дозволити іноземним студентам/-кам працювати під час навчання.

Шляхом інформаційних кампаній, а також навчання журналісток/-ів, держслужбовиць/-ців та посадових осіб місцевого самоврядування необхідно запобігати та протидіяти соціальній стигмі та дискримінації етнічних меншин, а також усіх подорожніх, що приїжджають із регіонів з високим рівнем захворюваності.

Колонка написана в межах “Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні”, яку виконує Міжнародний фонд “Відродження” у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Embassy of Sweden in Kyiv, на основі моніторингу дій уряду у міграційній сфері, який здійснено аналітичним центром Cedos за підтримки проєкту “Права людини для України”, який впроваджується Програмою розвитку ООН в Україні та фінансується Міністерством закордонних справ Данії.

Джерело